– Правильно зробив воєвода, що підтримав конфедерацію. Нічого, тепер дамо москалям прикурити, – говорив збуджено пан Канівський.
Вони саме розмістилися у замку, а челядь швидко накрила на стіл: господар був втомленим і голодним з дороги.
– Ну, москалям ми нічого зробити не зможемо, – заперечив пан Хічевський.
– А це чому?
– Бо москалі як той ведмідь, а ми – як мурахи.
– Може, й так. Але нам турки допоможуть. Чув пан, як ротмістр розказував? Признаюся, колись я був набагато гіршої думки за того Вороновича, а він таки виявився зацним чоловіком.
Хічевський тим часом уплітав уже третю канапку.
– Турки турками, то є, пане, велика політика. Шкода мені тільки нашого краю, що мусить таке лихоліття пережити.
Панові Канівському ніяк не сиділося за столом, він підвівся і почав ходити по кімнаті.
– Мусимо позбутися Понятовського – клятого зрадника. А ще – схизми. То від неї у нас усі біди.
Хічевський налив у кубки ще вина.
– Якщо позбудемося всіх православних схизматів, то хто тоді буде на нас працювати?
Відкрию вам, пане Миколаю, одну таємницю. У кожного тут є своя вигода: воєвода заробляє дивіденди політичні, губернатор – гроші, Воронович – ще щось. І лише ви, пане, щиро перейнялися цим усім.
– Так, перейнявся. Мало того: я готовий віддати багато свого майна, аби тільки конфедерати добилися своєї цілі. Чекай, пане, а про які гроші ти кажеш?
Хічевський продовжував собі покійно обідати, запиваючи все запашним напоєм.
– Ну як? Це ж очевидно: на війну можна багато чого списати… Повірте, пане Миколаю, у пана уманського губернатора не все так чисто із документами. Зрештою, як і в кожного. Усі ми хочемо жити у замках, їздити на каретах і харчуватися ніжним м’ясом кроликів та куріпок.
При цих словах пан збирач податків обглодав кісточку і кинув хортові, що лежав під столом. Пес поглянув на неї одним оком, проте навіть не підвівся.
– Чорт забирай! – вилаявся пан Канівський. – Можна подумаю, що ти, пане, такий чесний і твої руки ніколи не крали! Та всі знають, скільки береш, пане, і яку торбу грошей треба занести до твоєї карети.
Хічевський лише знизав плечима.
– Усі про все знають, у тому числі і воєвода, однак ніхто нічого не каже, а тим більше не робить.
Пан Канівський продовжував ходити по кімнаті, нарешті узяв у руки дзвоник, задзвонив, кажучи при тому:
– А я таки щось почну робити.
У кімнату зайшов слуга.
– Губернатора до мене, сотника міліції і ротмістра жовнірського – нарада буде!
На цій нараді пан Миколай вилив свій гнів на підлеглих, ті ж, у свою чергу, виправдалися тим, що у всьому винні схизмати. А ще згадали про гайдамаків, котрих хтось там десь бачив.
– Усіх підозрілих – у темницю: сам допитувати буду! – гукав збуджено пан Канівський.
Жовніри тут же заходилися виконувати його наказ…
Вишумівшись, як молоде пиво, пан Канівський нарешті заспокоївся. Губернатор міста добре знав, що в таких випадках робити: підсилав до нього товариство із молодих шляхтичів і шляхтянок, котрих сам пан Миколай називав жартома «сатирами і німфами». У цьому щось було, адже ці молоді люди досить часто супроводжували пана Миколая у забавах та ігрищах так само, як казкові створіння завжди були поруч із богом пиятики і розпусти Бахусом.
Враз вино полилося рікою, почулися крики, співи, танці, «прекрасні німфи» одна за одною почали позбуватися свого одягу. Усім цим керував пан Миколай, немов і справді був стародавнім богом розпусти, а пан Хічевський перебував у захваті від всього цього – ось чому він, на вигляд поважний і достойний пан, так любив приїжджати в гості до пана Канівського…
У той час, як у верхніх покоях замку чулися музика і спів, у темних його підвалах чулися прокльони, стогін і плач: виконуючи наказ пана Канівського, жовніри хапали більш-менш підозрілих людей і кидали до темниці. Усе більший і більший лемент чувся над Каневом…
Прокинувся пан Миколай десь опівночі. Сушило. Відкинувши руку «прекрасної німфи», що обіймала його за стан, пан Миколай сів, «німфа» ж обернулася на другий бік, продовжуючи мирно спати. Вона, як і всі інші у цій кімнаті, була повністю голою, і це її зовсім не бентежило.
На низькому триніжку стояла таця з фруктами та глек із вином. Пан Миколай підвівся і, переступаючи через голі чоловічі і жіночі тіла, рушив просто до триніжка і, допавшись до вина, пив, доки не висушив глек повністю.