А Луї і хотів би подякувати батькові, так де ж той голос? І ще знав він: як і напише «Дякую!» на дощечці, то все одно не дійде така подяка до батька, бо ж не вчитає старий, не діставши людської освіти. Отож Луї просто помахав головою, покрутив хвостом та пошурхотів крильми. І старий лебідь зрозумів із цих знаків, що син схвалив його вчинок і прийняв сурму як батьківський дар.
Розділ 10
Як заробити гроші?
З-поміж інших молодих лебедів на Горішньому озері найдужче всі любили саме Луї. І цьому неабияк сприяло те, що він був найкраще екіпірований. Він не тільки носив грифельну табличку й крейдяного олівця на шиї, а мав ще й мідяну сурму на червоній стрічці. Почали його помічати і юні лебідки: він-бо цілковито відрізнявся від усіх інших юних самців-лебеденків. Він вирізнявся в юрбі. Решта не носила з собою жодних речей.
А сам Луї був у захваті від свого нового набутку — сурми. Весь перший день ознайомлення з інструментом пішов на те, щоб видобути з нього хоч якийсь звук. Навіть тримати сурму — і то була нелегка справа. Яких тільки він не випробував позицій, вигинаючи всіляко шию та дмухаючи в мундштук. Спочатку не виходило аніякого звуку. А він дмухав і дмухав, усе дужче та й дужче, роздуваючи щоки, аж поки вони йому й побуряковіють. «Ох, і намучусь же я!» — подумав він.
Аж тут зробилося невеличке відкриття: тримаючи язика у певній позиції, він таки спромігся видобути з сурми ледь чутне ніби пухкання. Не надто милозвучно, але все ж таки звук! От ніби з радіатора виходило гаряче повітря.
— Пувууф, пувууф! — видавала йому сурма.
Луї із ще більшим завзяттям накинувся на інструмент. І нарешті! На другий день отих перших-початківських зусиль він видобув із сурми не просто звук, а чисту ноту.
— Ку! — проспівала сурма.
Серце аж стрепенулося Луї, коли він це почув. Качка, що пропливала мимо, зупинилася на мить послухати.
— Ку! Ку-іі-уу-ууф! — видала сурма.
«Чимало піде на це часу, — подумав Луї. — Певне, що за день сурмачем не станеш! Але ж і Рим не за один день збудувався! От і я: хай навіть піде на це всеньке літо, а я таки навчусь грати на цьому горні!»
Крім опановування сурми, Луї мав ще й інші проблеми. Найперша з них була та, що його сурма не оплачена, а отже — крадена. Йому таке геть не подобалося. А тут іще й інша прикрість: Серена, лебедичка, в яку він закохався, подалася геть. Гурт юних лебедів відлітав з озер на північ, до Зміїної річки, то й її з собою прихопив. Луї жахався: це ж він, можливо, більше її ніколи й не побачить! Отак він і лишився: з розбитим серцем, із краденою сурмою, і без хоч кого-небудь, хто давав би йому уроки музики.
У Луї вже виробилася звичка: тільки виникла яка проблема — так його думки й линуть до Сема Бівера. А тут ще й весна забрала його спокій. Щось його мов підштовхувало: кидай озера й лети хоч куди-небудь! Тож одного чудового ранку він здійнявся у повітря й подався просто до Буйнотрав’я чи то Краю Соковитих Трав, а точніше — до Безперешкодного ранчо, де мешкав Сем.
А літалося-ширялося ж йому теперечки вже не так легко, як було колись. Вам би отак політати: щоб на шиї теліпалася сурма, щоб вітер бив тобі в груди грифельною табличкою, а навколо шиї витанцьовував крейдяний олівець на шворці! Ото б ви й знали, як тяжко привелося тому юному лебедеві. Аж тепер Луї оцінив переваги мандрування впорожні, коли тебе не тягнуть додолу купи набутків на шиї. Та хай там як, а був він дужий літун і ніяк не міг десь покинути дощечку, крейду й сурму — надто важливі для нього речі.
Підлетівши до Семового ранчо, він описав коло, а тоді плавно спустився на землю й зайшов до повітки. Там якраз і був Сем — доглядав свого поні.
— Ой, ви тільки гляньте, хто до нас прийшов! — вигукнув Сем. — Вигляд у тебе, мов у комівояжера, — так ти обчіплявся усякими причандаликами. Радий бачити тебе!
Луї притулив свою дощечку до стінки стайні. «У мене біда!» — написав він.
— А що ж скоїлось? — стурбувався Сем. — І де ти взяв сурму?
«Оце ж і є моя біда, — написав Луї. — Мій батько її вкрав! І дав мені, бо я не маю голосу. Але він не заплатив за неї».
Сем тільки свиснув. Тоді завів поні до стійла, прив’язав його, вийшов і сів на паку сіна. Якусь хвилину він просто дивився на птаха. А тоді сказав:
— Ти маєш грошову проблему. Але ж це звичайна річ! Чи не кожному бракує грошей. Тож тобі потрібна робота. Тоді ти зможеш складати свої заробітки, а коли наскладаєш досить грошей, тоді твій батько й відшкодує крамареві за вкрадену в нього сурму. Ти як, уже навчився на ній грати?
Луї кивнув головою. Тоді підніс сурму до дзьоба.