Ренетові Скіннеру стало так кепсько на душі. Коли спливла «мертва година», він вийшов із намету й побрів до причалу. Дуже не любив він, щоб із нього глузували, то й захотів утнути щось таке, щоб усім закрутило в носі. Нічого нікому не сказавши, він тихенько спустив човна на воду й повеслував. Прямував він до протилежного берега, а то ж ціла миля відстані. І ніхто не завважив його витівки.
Ренет Скіннер не мав права самостійно брати човна. Він-бо ще не склав свого іспиту з уміння плавати. І веслярського тесту не здав. Тож він став порушником табірних правил. А коли він відплив на чверть милі від берега й опинився на глибокому, зненацька подув дужий вітер.
Хвилі росли все вище. Керувати човном ставало дедалі тяжче. Зненацька висока хвиля підхопила каное й закрутила ним. Ренет наліг на весло, але воно вислизнуло з його рук. Хлопець утратив рівновагу, й човен перевернувся. Ренет опинився у воді. Одежа вмить намокла, обважніла й потягла його на дно. Важкі черевики теж тягли його донизу. Ренет ледве якось тримав голову над водою. Але, замість триматись за борт човна, він почав пливти до берега — божевільне рішення! Одна хвиля вдарила йому в обличчя, й він наковтався води.
— Рятуйте! — закричав Ренет Скіннер. — Рятуйте! Я тону! Якщо я втону, погана слава зіпсує ім’я табору! Рятуйте! Врятуйте мене!
Вихователі кинулися до води. Вони пострибали в човни, шлюпки й відчайдушно завеслували до хлопця, що тонув. Один вихователь скинув свої мокасини, пірнув у воду й поплив наввимашки до Ренета. Прибіг до причалу й містер Брикл. Він миттю вихопився на вишку, схопив мегафон і почав керувати рятувальною операцією.
— Тримайся за човен, Ренете! — закричав він. — Не залишай човна!
Однак Ренет уже залишив свій човен. Сам-один серед розбурханої стихії, він безладно бацав руками по воді й тільки втрачав сили. Хлопець уже був певен: ось зараз він піде на дно й потоне! Був геть знесилений і переляканий. Вода вже потрапила йому в легені. Видно було: недовго бідолаха протримається…
Першим човном, що відірвався від причалу, стало каное Сема Бівера. Сем щосили налягав на весла, напружуючи всі м’язи. Але, схоже було, для Ренета складалася безнадійна ситуація. Всі човни були ще далеко від хлопця, що тонув…
Коли в таборі розчули отой перший заклик: «Рятуйте!» — Луї якраз виходив з-за рогу директорського котеджу. Він відразу розгледів Ренета серед хвиль і відгукнувся на той заклик.
«Я не можу туди полетіти, — подумав Луї, — бо останнім часом якраз повипадали мої махові пера. Але як побіжу по хвилях, то випереджу всі ці човни!»
Поскидавши на землю і дощечку, й олівця, і сурму, Луї помчав по плесу, б’ючи повітря своїми велетенськими крильми й відштовхуючись від води широкими перетинчастими лапацюрами. Навіть посеред літа, коли лебеді тимчасово втрачають здатність літати, лебідь може бігти по воді з неймовірною швидкістю. Могутні крила Луї били повітря, створюючи вітер. Ногами він лишав на воді пінявий слід, от ніби ледь торкався плеса. Якась мить — і він уже й перегнав човни. Ось він і домчав до потопельника, блискавично пірнув під нього, просунув свою довгу шию поміж Ренетові ноги, а тоді й виринув на поверхню — з Ренетом, посадженим собі на спину.
Всі, хто спостерігав за рятувальною операцією з берега, і рятувальники в човнах, усі закричали: «Гурра! Слава!» Руками й корпусом Ренет припав до шиї Луї. Його врятовано в останню мить. Ще б хвилина — і хвилі б його поглинули, пішов би хлопчина на дно. Вода швидко заповнила б йому легені — і все…
— Слава Богу! — закричав містер Брикл у свій мегафон. — Луї! Ти вчинив справжній подвиг! Табір «Кукускус» ніколи не забуде цього дня! Добру славу табору врятовано! Ми все ще лишаємось рекордсменами у справі безпеки…
А Луї не звертав особливої уваги на весь той гамір. Дуже обережно доплив він до Семового човна, і тоді Сем перетягнув Ренета до свого каное, всадив на кормі.
— І кумедний мав же ти вигляд, як їхав верхи на лебеді, — сказав Сем. — Тобі ще пощастило, що взагалі живий лишився. Ти ж не готовий був самостійно виходити в каное на середину озера!
Але Ренет був такий мокрий та нажаханий, що не годен був бодай слово мовити. Він тільки сидів, витріщившись у простір, та випльовував воду й сапав надсадно.
Згодом, за вечерею, містер Брикл поставив Луї по свою праву руч, на почесне місце. Коли всі повечеряли, директор табору підвівся й виголосив промову.
— Ми всі були свідками того, що сталося на озері сьогодні. Ренет Скіннер порушив табірне правило: сам, нікого не попередивши, узяв човна й зазнав катастрофи. Він уже тонув, коли лебідь Луї, швидко перегнавши усіх інших рятувальників, добіг до нього, посадив собі на спину й врятував йому життя. Встаньмо ж усі й поаплодуймо Луї! Овацію героєві!