«А хто платить за таксі?» — через дощечку запитав Луї.
— Я, — відповів містер Льюкас. — Щасливчик Льюкас, щедре серце, оплачує таксі для лебедя Луї. І, до речі, я бачу, ви носите калитку, й вона у вас туго напхана грошовими знаками. То я вам пропоную, від щедрот мого великого серця, щоб ви передали ту калиточку мені — якраз на час вашого перебування у Філадельфії — великому місті, переповненому злодіями, в тому числі кишеньковими.
«Ні, дякую! — написав Луї. — Триматиму калитку при собі».
— Теж чудово, — мовив містер Льюкас. — А зараз я хочу привернути вашу увагу до ще однієї дрібнички. Більшість птахів, що плавають у цій розкішній лагуні, перенесли хірургічну операцію. Добрість спонукає мене розповісти вам, що працівники зоосаду зазвичай відтинають птахам-прибульцям кінчик одного крила. Це безболісна операція, до якої залюбки вдаються й інші зоосади по всьому світу. Пеннотомія — так, здається, вони це називають. Завдяки цій операції водяний птах утрачає здатність полетіти за межі загорож цього саду: птах не може здійнятися у повітря, бо, коли одне крило коротше іншого, порушується рівновага птаха. І всяку його спробу здійнятися у повітря спіткає невдача. Одне слово: такий птах не зможе літати. Наперед відчуваючи відразу, яку ви безперечно відчули б до перспективи мати одне ваше крило вкорочене, я наблизився до чоловіка, що відповідає за птахів, із пропозицією. І він погодився не обтинати вам одного крила. Про це домовлено. Він — людина честі. Ваша свобода пересування залишиться недоторканною. Вам не зроблять пеннотомії. Але за таку велику добрість із боку керівництва Філадельфійського зоосаду вам доведеться щонеділі надвечір біля цього озера давати безплатний концерт для людності Філадельфії та для гостей міста, які приходять сюди відсвіжитися. Згода?
«Так, — написав Луї. — Я даватиму щонедільні концерти».
— Чудово! — мовив містер Льюкас. — Бувайте здорові! Тож біля Північного входу о дев’ятій! П'ятнадцятого жовтня! На вас чекатиме таксі. Бажаю вам гарної гри, Солодкозвучний Лебедю! Ви станете найкращою подією, що відбудеться тут, у Філадельфії, після Конституційних Зборів 1787 року!
Цього Луї не зрозумів, але поклоном голови попрощався з містером Льюкасом і поплив до острова, що виднів посеред озера. Ступивши на берег, він дав лад своїм речам, почистив пір’я і відпочив. Не був він певен, сподобається йому ця нова робота чи ні. Як і не знав того, сподобався чи ні йому містер Льюкас. Але йому до зарізу потрібні були гроші, а коли вам дуже потрібні гроші, ви залюбки змиритеся із труднощами й непевностями заробітку. В усій цій справі була одна безперечно хороша річ — сам зоосад. Здавався він таким милим-премилим місцем — попри почуті Від містера Льюкаса жахи з обтинанням кінчика одного крила. Але Луї не мав наміру віддавати своє крило на обтинання.
«Я дам такого лупня всякому, хто тільки спробує скоїти це зі мною!» — сказав він подумки.
Йому приємно було бачити стільки водяних птахів довкола. Тут водилося чимало різних видів качок і гусей. А вдалині він навіть назорив трьох лебедів-сурмачів. Вони давно вже мешкали на цьому озері. Звали їх Цікавість, Радість і Апатія. Луї вирішив, що зазнайомиться з ними десь за день-два…
Пташине озеро було обгороджене парканом. Коли настав вечір, щоб йому вперше їхати на роботу, Луї начистив свою сурму, надягнув усі свої набутки й перелетів через паркан. Приземлився біля Північного входу. Була рівно дев’ята вечора, й там справді чекало таксі — як і пообіцяв містер Льюкас. Луї зайшов до салону, й таксі повезло його до місця його нової роботи.
Розділ 17
Серена
За десять наступних тижнів праці Луї розбагатів.
Щовечора, крім неділь, він вирушав до нічного клубу й виступав перед завсідниками. Ця робота йому аж ніяк не припала до душі. Зала була велика, а в ній повно людей і галасу. Здавалося, ніби всі присутні розмовляють занадто голосно, забагато їдять і п’ють. Більшість птахів любить засинати, щойно зайде сонце. Якому птахові заманулося б отак-о вистоювати півночі на ногах і забавляти людей? Але Луї був музикант, а, на жаль, не музиканти вибирають, коли їм працювати. Тож доводиться виступати тоді, коли вкаже тобі твій роботодавець.
Щосуботи Луї отримував свою платню — п’ятсот доларів. Містер Льюкас щоразу з’являвся вчасно, аби дістати від Луї свої посередницькі десять відсотків. Після того як Луї виплачував містерові Льюкасу його п’ятдесят доларів, у нього з платні все ще лишалося чотириста п’ятдесят доларів, і він їх ховав до своєї калитки, а тоді застрибував до таксі, що на нього чекало, й повертався до Пташиного озера — десь під третю ночі. Калитка зробилася така напхом напхана, що Луї почав потерпати, як і де йому зберігати наступні виплати.