— Аліса бачила це, правда? — здогадалась я. — Тому її слова тебе засмучують. Вона знає, що одного дня я стану… як ти.
— Вона помиляється. Вона бачила тебе мертвою, а ти жива.
— Ти ніколи не спіймаєш мене на тому, що я закладаюся проти Аліси.
Ми надовго втупилися одне в одного. У палаті запанувала тиша — за винятком гудіння приладів, пищання, звуку крапель, що падають, та цокання великого годинника на стіні. Зрештою його вираз пом’якшав.
— До чого ми дійшли? — поцікавилась я. Едвард невесело хихотнув.
— Здається, це називається глухий кут. Я зітхнула.
— Ох, — промимрила я.
— Як почуваєшся? — запитав він, кидаючи оком на кнопку виклику медсестри.
— Чудово, — збрехала я.
— Я тобі не вірю, — лагідно сказав він.
— Я не хочу засинати.
— Тобі треба відпочити. Суперечки шкідливі для тебе.
— То здавайся, — натякнула я.
— Непогана спроба, — потягнувся він до кнопки.
— Ні! Він проігнорував мене.
— Так? — заскреготів гучномовець на стіні.
— Я гадаю, ми готові прийняти наступну дозу ліків, — спокійно заявив він, не звертаючи уваги на мій розлючений вираз.
— Я пришлю до вас медсестру, — схоже, власниці голосу було нудно.
— Я не питиму ліків, — запевнила я. Едвард поглянув на трубки з рідинами, що звисали з ліжка.
— Не думаю, що тебе проситимуть щось проковтнути.
Крива серцебиття подерлася вгору. Він прочитав страх у моїх очах, незадоволено зітхнув.
— Белло, тобі болить. Ти повинна розслабитися, щоб видужати. Ну, чому ти все ускладнюєш? Тебе більше не будуть штрикати голками.
— Я боюся не голок, — промимрила я. — Мені лячно заплющити очі.
Він усміхнувся фірмовою кривою посмішкою і взяв моє обличчя у свої долоні.
— Я сказав тобі, що нікуди не зникну. Не бійся. Доки це робитиме тебе щасливою, я буду поруч.
Я всміхнулася у відповідь, всупереч болю у щоках.
— Ти знаєш, що говориш про вічність.
— Ой, та ти переростеш — це просто захоплення. Я недовірливо похитала головою, світ пішов обертом.
— Я не на жарт здивувалася, що Рене проковтнула наживку. Я знаю, ти знаєш, як воно насправді.
— Чудово бути людиною, — сказав він, — все змінюється. Я примружила очі.
— І не мрій. Коли зайшла, розмахуючи шприцом, медсестра, він реготав.
— Перепрошую, — різко сказала вона Едварду.
Він підвівся і пішов у другий кінець маленької палати, прихилився до стіни. Склав руки й чекав. Я не зводила з нього очей, на душі було тривожно. Він спокійно зустрів мій погляд.
— Ось так, сонечко, — всміхнулася медсестра, впорскуючи ліки у трубку. — Зараз тобі покращає.
— Дякую, — промимрила я без особливого ентузіазму. Довго чекати не довелося. Я майже одразу відчула, як із потоком крові тілом поширюється дрімота.
— Воно повинно так подіяти, — промимрила медсестра, коли мої повіки затулили очі.
Напевно, вона пішла з палати, тому що мого обличчя торкнулося щось холодне і гладеньке.
— Залишися, — вийшло нерозбірливо.
— Так, — пообіцяв Едвард. У нього прегарний голос, як колискова. — Як я сказав, доки це робить тебе щасливою… доки так краще для тебе.
Я спробувала похитати головою, та вона виявилася заважкою.
— Це не одне й теж, — пробурмотіла я.
Він засміявся.
— Не хвилюйся про це зараз, Белло. Посперечаєшся зі мною, коли прокинешся.
Гадаю, я всміхнулася.
— Гаразд. Я відчула його губи біля свого вушка.
— Я кохаю тебе, — прошепотів він.
— Я теж.
— Я знаю, — тихенько засміявся він.
Я легенько повернула голову… шукаючи. Він знав, щó мені потрібно. Його вуста ніжно торкнулися моїх.
— Дякую, — зітхнула я.
— Завжди будь ласка.
Насправді мене вже не було у палаті, та я з усіх своїх слабких сил боролася з заціпенінням. Була одна річ, яку я хотіла сказати коханому.
— Едварде? — я щосили намагалася чітко вимовити його ім’я.
— Так?
— Я ставлю на Алісу, — прошепотіла я.
Потім мене накрила ніч.
Епілог
Нагода
Едвард допоміг сісти в машину, дуже обережно, враховуючи шовкову та шифонову красу навколо мене, і квіти, які сам щойно пришпилив до дбайливо викладених кучерів, і нарешті мою загіпсовану ніжку. Втім, не звернув уваги на те, як я сердито скривила рота.
Вмостивши мене, він сів за кермо, й ми помчали назад по довгій під’їзній доріжці.
— Коли конкретно ти збираєшся розказати мені, що відбувається? — сварливо запитала я. Ненавиджу сюрпризи. Він знає про це.
— Я вражений, що ти досі не здогадалася.