— А ти не можеш поїхати в інші вихідні?
— Вибач, але ні, — сказала я. — І не варто змушувати Джес чекати далі. Це неввічливо.
— Мабуть, ти маєш рацію, — промимрив Майк і пригнічено поповз до свого місця. Я заплющила очі й натиснула пальцями на скроні, щоб вичавити з голови відчуття провини і співчуття. Містер Банер почав заняття. Я зітхнула і розплющила очі.
Едвард з цікавістю дивився просто на мене. Знайомий відтінок розчарування у чорних очах наразі здавався помітнішим, ніж будь-коли.
Я здивовано поглянула на свого сусіду, очікуючи, що він швидко відведе погляд. Натомість він продовжував дивитися мені у вічі, наче вивчаючи, досліджуючи. Не варто й казати, що відвела погляд я. Руки затремтіли.
— Каллен? — звернувся до мого сусіди учитель, очікуючи відповідь на запитання, що пройшло повз мене.
— Цикл Кребса, — відповів Едвард. Він здавався невдоволеним, що довелося обернутися, щоб поглянути на містера Банера.
Тільки-но Едвард переключився на вчителя, я втупилася в підручник, намагаючись зібратися з духом. Хоробрість — не моя чеснота, отож я перекинула волосся на праве плече, щоб затулити обличчя від Едварда. Важко повірити, що шквал емоцій викликав один-єдиний погляд, який він із доброго дива вирішив уперше кинути на мене за кільканадцять минулих тижнів. Не можна дозволити, щоб Едвард мав на мене такий вплив. Я жалюгідна. Та це ще й шкідливо.
Я щосили намагалася не помічати Едвардової присутності до кінця уроку, або, оскільки це — нездійсненне завдання, принаймні не подавати вигляду, що мене обходить його сусідство. Коли нарешті пролунав дзвоник, я повернулася спиною, щоб зібрати речі, гадаючи, що Едвард, як завжди, відразу зникне з класу.
— Белло? — голос не мав би видатися таким знайомим, ніби я не пару коротких тижнів, а все життя насолоджувалася його звучанням.
Я повільно, неохоче обернулася. Не хотіла відчути те, що, знала, відчую, тільки-но погляну на занадто досконале обличчя. Коли я нарешті повернулася до Едварда, у мене був підозріливий вигляд. Його лице нагадувало згорнену книгу. Він сидів мовчки.
— Що трапилось? Ви знову розмовляєте зі мною? — нарешті поцікавилась я ненавмисно роздратованим голосом.
Його губи смикнулися, борючись із посмішкою.
— Та ні, не зовсім, — визнав він.
Я заплющила очі та глибоко вдихнула носом, розуміючи, що починаю скреготіти зубами. Він чекав.
— То чого ж ти хочеш, Едварде? — запитала я, не розплющуючи очей: так розмовляти з ним було набагато легше.
— Вибач, — у його голосі бриніла щирість. — Я знаю, що поводжуся дуже нечемно. Але так краще, повір.
Я розплющила очі. На Едвардовому лиці був серйозний вираз.
— Я не розумію твоїх слів, — обережно мовила я.
— Буде краще, якщо ми не дружитимемо, — пояснив він. — Повір мені.
Я примружилася. Це ми вже чули.
— Шкода, що ти не збагнув цього раніше, — прошипіла я крізь зуби. — Міг би вберегти себе від такого жалю.
— Жалю? — вочевидь, мої слова і те, як я їх вимовила, захопили його зненацька. — Жалю через що?
— Через те, що ти не дозволив клятому фургону мене розчавити.
Едвард був приголомшений і витріщився на мене, не вірячи власним вухам.
Коли він нарешті заговорив, то здавався майже розлюченим.
— Ти гадаєш, я шкодую, що врятував тебе?
— Я знаю, що це так, — відрізала я.
— Нічого ти не знаєш. Він точно розлютився.
Я різко відвернулася, стиснувши зуби, щоб стримати дикі звинувачення, які хотілося жбурнути йому в обличчя.
Зібравши книжки, я підвелася і попрямувала до дверей. Я збиралася граційно випливти із класної кімнати, але, звичайно ж, перечепилася через носак власних черевиків у дверях і впустила книжки. Якусь мить я нерухомо стояла, роздумуючи, чи не варто залишити їх на підлозі. Потім зітхнула і нахилилася, щоб зібрати їх. Едвард був тут як тут і встиг згребти їх в оберемок, який віддав мені з незворушним виразом обличчя.
— Дякую, — відповіла я голосом Снігової Королеви. Він примружив очі.
— Завжди будь ласка, — не розгубився він.
Я рвучко випросталася, знову відвернулася і не оглядаючись велично попрямувала до спортзалу.
Фізкультура була жорстокою. Ми перейшли до баскетболу. Команда не пасувала мені м’ячі, це добре, але погано те, що я безліч разів гепалася на підлогу. Інколи падала не тільки я. Того дня моя незграбність зросла, бо думки крутилися навколо Едварда. Я намагалася зосередитися на ногах, але він постійно заповзав у голову тоді, коли потрібно було тримати рівновагу.
Як завжди, закінчення занять принесло полегшення. Я ледве не бігла до пікапа — навколо вешталося забагато людей, з якими я прагнула уникнути зустрічі. Під час аварії пікап зазнав мінімальних пошкоджень. Довелося замінити задні фари; якби я прискіпливо ставилася до його зовнішнього вигляду, то могла б трохи підрихтувати кузов. Тайлеровим батькам довелося продати фургон на запчастини.