— Одну, — погодився він, губи стягнулися у насторожену рисочку.
— Ну… з твоїх слів, ти знав, що я не заходила у книгарню, а пішла у південному напрямку. Мені просто цікаво, як ти дізнався.
Він відвів погляд, поринаючи у роздуми.
— Я думала, недомовки залишилися позаду, — забурчала я. Ого, Едвард майже всміхається.
— Тоді добре. Я відчув твій запах, — він зосередився на дорозі, щоб я мала час заспокоїтися. Я не мала анінайменшої гадки, що можна сказати у відповідь, та подумки дбайливо занотувала інформацію для подальшого вивчення. Потім зробила спробу перезавантажитися. Я не можу дозволити Едварду зупинитися, коли він нарешті почав розкривати таємниці.
— Ти не відповів на одне з перших запитань… — намагалась я виграти час.
Він невдоволено зиркнув на мене.
— Яке запитання?
— Як можна читати чужі думки? Ти здатен дізнатися, про що думає будь-хто, де б він не був? Як це відбувається? А решта твоєї родини…? — я почувалася ніяково, прагнучи відшукати пояснення непоясненному.
— Це не одне запитання, — зауважив Едвард. Я переплела пальці й очікувально втупилася в нього.
— Родина тут ні до чого. Лише я. І я не можу чути кого завгодно на будь-якій відстані. Маю перебувати достатньо близько. Що знайоміший… «голос» людини, то далі я чую. Але, в кожному разі, не більше пари миль, — замислено замовк він. — Це ніби ти стоїш у велетенській залі, заповненій людьми, що говорять одночасно. Навколо гудіння, шумовий супровід із гомону голосів. Потім зосереджуєшся на одному голосі й чітко чуєш думки людини… Я майже постійно «вимикаю звук» — бо це дуже дратує. До того ж прикидатися нормальним легше, — вимовляючи останнє слово, він насупився, — коли не починаєш ненавмисно відповідати на чиїсь думки, а не слова.
— Чому ти не чуєш мене, як гадаєш? — поцікавилась я. Едвард поглянув на мене своїми загадковими очима.
— Не знаю, — шепнув він. — Єдине, що спадає на думку, — можливо, твій розум працює не так, як у інших. Наче твої думки на коротких хвилях, а моя станція ловить тільки довгі, — він радісно вишкірився, задоволений порівнянням.
— Мій мозок працює неправильно? Я — виродок?
Його припущення не на жарт мене зачепило, вірогідно, тому що поцілило прямісінько в яблучко. Я завжди підозрювала, що не така як усі; підтвердження цього з інших вуст збентежило мене.
— Я чую голоси, а ти переймаєшся, що ти виродок, — розсміявся Едвард. — Не бійся, це лише теорія, — він ураз посерйознішав. — Що повертає нас до наших баранів.
Я зітхнула. Як почати?
— Хіба ми не залишили недомовки в минулому? — ласкаво нагадав він.
Я вперше за час розмови відірвала погляд від його обличчя, намагаючись дібрати слова. І випадково поглянула на спідометр.
— Нечиста сила! — заверещала я. — Зараз же пригальмуй!
— Що трапилося? — здивувався Едвард, але швидкості не зменшив.
— Ти женеш зі швидкістю сто миль на годину! — досі кричала я. Перелякано стрельнула оком у вікно. Там було темно й нічого не видно, крім невеликого шматка дороги попереду, вихопленого з пітьми блакитнуватим сяйвом фар. Ліс на узбіччі підіймався чорною стіною — чорною сталевою стіною, якщо ми злетимо з траси на такій швидкості.
— Охолонь, Белло! — закотив очі Едвард, не зменшуючи швидкості.
— Ти хочеш нас убити? — не вступалась я.
— Ми не потрапимо в аварію. Я спробувала стримати емоції.
— Куди ти так поспішаєш?
— Я завжди так їжджу, — криво всміхнувся він, обертаючись до мене.
— На дорогу, на дорогу дивися!
— Белло, я ніколи не потрапляв ув аварію, мене жодного разу не штрафували, — вишкірився він, постукавши себе по лобі. — Вбудована система «Антирадар».
— Ой, смішно! — закипіла я. — Чарлі — коп, пам’ятаєш про це? Повага до правил дорожнього руху в мене у крові. Звісно, тобі що коли «вольво» перетвориться на гармошку, поцілувавшись із деревом, ти підеш додому пішки!
— Можливо, можливо, — визнав він, коротко хихотнувши. — А ти — ні, — зітхнув він; я з полегшенням помітила, як стрілка на спідометрі поступово поповзла вниз і завмерла на позначці «вісімдесят». — Задоволена?
— Майже.
— Терпіти не можу їздити повільно, — пробурмотів він.
— Це повільно?!
— Гадаю, час зав’язувати із коментарями щодо мого водіння, — відрізав він. — Між іншим, я досі не почув останньої версії.
Я прикусила губу. Едвард подивився на мене; у медових очах несподівано забриніла ніжність.