— Обіцяю.
Я на хвильку замислилась, потім кивнула і зняла куртку, востаннє вдихнувши її запах.
— Залиш, свою отримаєш тільки завтра, — нагадав він. Я вручила куртку йому.
— Візьми. Не хочу нічого пояснювати Чарлі.
— Тоді добре, — вишкірився він.
Я взялася за ручку, вагаючись, прагнучи якнайдалі відстрочити момент прощання.
— Белло? — зупинив мене він іншим, серйозним, але водночас і нерішучим тоном.
— Так? — занадто поспішно обернулась я.
— Пообіцяєш одну річ?
— Звичайно, — бовкнула я, відразу пошкодувавши про цю беззастережну згоду. Що коли Едвард попросить триматися від нього якнайдалі? Такої обіцянки я дотриматися просто не зможу.
— Не гуляй лісом сама. Я витріщилася на нього, як баран на нові ворота.
— Чому?
Він спохмурнів, очі напружено роздивлялися щось невидиме за вікном.
— Скажімо так — я не завжди найнебезпечніше створіння у цій місцині.
Раптовий холод у голосі змусив мене затремтіти, та я відчула полегшення. Принаймні з виконанням цього прохання проблем не виникне.
— Як скажеш.
— До зустрічі завтра, — зітхнув Едвард. Я збагнула, що час іти.
— До завтра! — неохоче відчинила я двері.
— Белло?
Я обернулася, помітивши, що він нахиляється до мене. Прегарне бліде обличчя опинилося за кілька сантиметрів від мого. У мене перехопило подих.
— Солодких снів, — побажав він. Його дихання долетіло до мого обличчя, забивши памороки. Неповторний аромат, який я відчула на куртці, цього разу концентрованіший. Я кліпнула, втративши здатність рухатися. Едвард відхилився.
Я розмерзлася тільки потому, як у голові трохи пояснилося. Незграбно виповзла з машини; для того, щоб випростатися, довелося вхопитися за дверцята. Здається, він хихотнув мені вслід, та звук був настільки тихий, що я не заприсяглася б.
Едвард почекав, доки я, перечіплюючись, добреду до вхідних дверей, потім я почула, як неголосно запрацював двигун, і озирнулася, щоб побачити, як зникає за рогом сріблясте авто… Як надворі холодно! — дійшло до мене.
Я автоматично дістала ключ, відімкнула двері й зайшла в дім.
— Белло? — покликав Чарлі з вітальні.
— Так, тату, — пішла я показатися йому. По телевізору йшов бейсбольний матч.
— Ти рано повернулася.
— Хіба? — здивувалась я.
— Ще й восьмої нема, — сказав він. — То як, повеселилися з дівчатами?
— Так, ми не сумували, — голова пішла обертом, коли я намагалася пригадати, як, власне, мав би минути той вечір. — Вони придбали класні сукні.
— А ти як?
— Трохи стомилася. Довелося багато побігати.
— Ну, тоді варто піти полежати, — голос у Чарлі був стривожений. Цікаво, який у мене зараз вигляд?
— Спершу я маю зателефонувати Джесиці.
— Хіба не вона привезла тебе додому? — здивовано запитав він.
— Вона, але я залишила куртку у неї в машині. Хочу нагадати їй, щоб не забула принести її завтра у школу.
— Принаймні дай їй шанс спочатку доїхати додому.
— Обов’язково, — погодилась я.
Попрямувала на кухню і впала у крісло, виснажена до нестями. Світ на повному серйозі обертався перед очима. Цікаво, невже таки не вдасться оминути шокову стадію? Не розкисати, наказала я собі.
Як грім із ясного неба задзвонив телефон. Я здригнулася і схопила слухавку.
— Слухаю, — сказала я, затамувавши подих.
— Белло?
— Привіт, Джес, я саме збиралася тобі подзвонити.
— Ти вже вдома? — у її голосі почулося полегшення і… здивування.
— Так. Я забула у тебе в машині куртку. То принесеш її завтра?
— Звичайно. Розкажи мені, що трапилося! — висунула вона контрвимогу.
— М-м-м, завтра, на тригонометрії — згода? Джес виявила кмітливість.
— Там твій тато?
— Ага, так.
— Добре, поговоримо завтра. Бувай! — її голос аж тремтів від нетерплячки.
— Бувай, Джес.
Я повільно пішла нагору сходами, досі перебуваючи у стані важкого ступору. Механічно робила те, що й кожного вечора перед сном, літаючи думками далеко, не звертаючи уваги на свої дії чи рухи. Лише опинившись у дýші — загаряча вода обпекла шкіру, — я збагнула, як замерзла. Кілька хвилин голосно цокотіла зубами, перш ніж киплячим бризкам вдалося повністю розслабити задерев’янілі м’язи. Потім я стояла під душем, занадто стомлена, щоб рухатися, поки не вибігла вся гаряча вода.
Я почвалала до себе, дбайливо загорнувшись у рушник у спробі втримати тепло від ванни. Бр-р-р, не хочеться, щоб поверталися болісні дрижаки. Я хутко перевдяглася на ніч і залізла під ковдру, скрутившись клубочком і обійнявши себе руками, щоб зігрітися. Кілька разів я починала тремтіти від холоду.