До кінця другого уроку туман майже розсіявся, та день не став світлішим — вгорі ходили низькі гнітючі хмари. Я щасливо всміхнулася небу.
Звісно, Едвард не помилився. Коли я зайшла на тригонометрію, Джесика сиділа на задньому ряду, ледве не падаючи зі стільця від нетерплячки. Я неохоче попрямувала до неї, переконуючи себе, що чим швидше пройду через це, то краще.
— Розкажи мені все! — закомандувала вона, не встигла я сісти.
— Що ти хочеш знати? — ухилилась я від прямої відповіді.
— Що трапилося минулого вечора?
— Едвард пригостив мене вечерею і відвіз додому.
Вона явно скептично витріщилася на мене.
— Як ти дісталася додому так швидко?
— Він їздить як навіжений. Це було щось страшне й сумне, — (сподіваюся, він слухає).
— Це було типу побачення — ви домовлялися зустрітися там?
Я про таке й не думала.
— Ні, я дуже здивувалася, побачивши його у Порт-Анджелесі.
Безсумнівна чесність тону змусила Джес закопилити губки.
— Але сьогодні він підкинув тебе до школи? — не здавалася вона.
— Так, повна несподіванка для мене. Вчора ввечері помітив, що я без куртки, — пояснила я.
— То як, ви збираєтеся зустрітися знову?
— Він запропонував звозити мене у Сієтл у суботу, на його думку, довга подорож не для пікапа. Рахується?
— Ще б пак, — кивнула вона.
— Ну, значить, так.
— О-го-го! — розтягнула вона на три склади. — Едвард Каллен.
— Еге ж, — погодилась я. «Ого» не достатньо.
— Стоп! — її руки злетіли вгору, долонями до мене, як у поліцейського, що зупиняє дорожній рух. — Він тебе поцілував?
— Ні, — промимрила я. — І не схоже, щоб збирався. Вона була розчарована. Зуб даю, я теж.
— Думаєш, у суботу…? — звела вона брови.
— Чесно кажучи, сумніваюся, — відповіла я з погано замаскованим незадоволенням у голосі.
— Про що ви балакали? — пошепки випитувала вона з метою отримати більше інформації. Урок почався, але містер Ворнер не дуже переймався дисципліною, не ми одні продовжували теревенити.
— Не знаю, Джес, багато про що, — прошепотіла я у відповідь. — Трошки поговорили про твір з англійської…
Дуже, дуже трошки. Думаю, Едвард згадав про нього між іншим.
— Белло, будь-ласочка, — заканючила Джесика. — Розкажи подробиці.
— Ну… гаразд, слухай. Бачила б ти, як офіціантка фліртувала з ним, ледве що не кидалась! А він не звертав на неї уваги, взагалі.
Нехай сама робить висновки.
— Хороший знак, — кивнула вона. — Офіціантка гарненька?
— Дуже, мабуть, років дев’ятнадцять-двадцять.
— Супер. Ти йому точно подобаєшся.
— Я думаю — так, але напевно сказати важко. Він такий загадковий, — зітхнувши, підлила я олії у вогонь.
— Не знаю, як ти не боїшся залишатися з ним наодинці, — видихнула вона.
— Чому? — ошелешено запитала я, та вона не запідозрила нічого дивного.
— Він мене… лякає. Я б не знала, що йому сказати, — скривилася вона, вочевидь, пригадавши сьогоднішній ранок чи вчорашній вечір, коли він спрямував на неї нездоланну силу своїх очей.
— У мене інколи відбирає мову, коли я поруч із ним, — визнала я.
— О так. Він неймовірно шикарний, — Джесика знизала плечима, наче останній факт міг компенсувати будь-який недолік. Втім, для неї так і було.
— У ньому є щось більше.
— Невже? Наприклад?
Краще б я тримала язика за зубами. Краще б, сподівалась я, він пожартував про підслуховування.
— Не можу пояснити до пуття, та він… він неймовірніший, ніж здається.
Вампір, котрий прагне бути хорошим, котрий ганяє навколо, рятуючи людей, щоб не бути чудовиськом… Я вп’ялася поглядом у протилежну стіну класу.
— Це можливо? — захихотіла вона. Я промовчала, вдавши, що слухаю містера Ворнера.
— Ну, зізнайся, він тобі подобається? — від Джесики так легко не відкараскаєшся.
— Так, — коротко відрізала я.
— Ні, я маю на увазі, він тобі по-серйозному подобається? — наполягала вона.
— Так, — повторила я, червоніючи до кінчиків вух. Сподіваюся, це не відіб’ється у її думках.
Тим часом Джесика вирішила перейти до складніших запитань.
— Як сильно він тобі подобається?
— Занадто сильно, — прошепотіла я. — Більше, ніж я йому. Не знаю, як цьому зарадити, — зітхнула я, знову почервонівши.
На щастя, містер Ворнер викликав Джесику. До кінця уроку їй більше не трапилася нагода продовжити допит. Тільки-но пролунав дзвінок, я пішла у контратаку.