Він витріщився на мене так, наче я не розумію очевидного.
— Ведмеді?! — важко видихнула я, і він самовдоволено вишкірився. — Знаєш, зараз не можна полювати на них, не сезон, — суворо додала я, намагаючись приховати шок.
— Якщо уважно прочитати закони, вони стосуються лише полювання зі зброєю, — повідомив він.
Едвард із насолодою спостерігав, як змінюється моє обличчя, коли до мене почало доходити.
— Ведмеді? — насилу вичавила я.
— Еммет полюбляє гризлі, — голос розслаблений, та очі пильно стежать за моєю реакцією. Я зробила спробу зібратися з духом.
— М-м-м, — промимрила я, відкушуючи наступний шматок піци як виправдання, щоб опустити очі. Повільно пережувала, зробила великий ковток коли, все ще не підводячи очей.
— Отже, — сказала я за хвилину, врешті-решт зустрівшись із його наразі нетерплячим поглядом, — кого полюбляєш ти?
Він звів брову, куточки вуст несхвально опустилися донизу.
— Пуму.
— О, — сказала я увічливо-байдужим тоном, зосередившись на розгляданні газованки.
— Звичайно, — вів він далі аналогічним моєму тоном, — ми маємо бути обережними, щоб не нашкодити навколишньому середовищу нерозважливим полюванням. Ми намагаємося полювати на територіях, де популяція хижаків перевищує норму, мандруючи так далеко, як доведеться. Тут завжди вдосталь оленів і сохатих, нормальна їжа, та як повеселитися? — піддражнюючи, вишкірився він.
— Справді — як, — прочавкала я з повним ротом піци.
— Еммет найбільше полюбляє полювати на ведмедів ранньої весни. Вони дратівливіші, ніж зазвичай, коли прокидаються від зимової сплячки, — посміхнувся Едвард, очевидячки, пригадавши щось кумедне.
— Що може бути веселішим за розлюченого гризлі, — погодилась я, киваючи.
Він тихо засміявся, похитавши головою.
— Будь ласка, скажи мені, що ти думаєш насправді.
— Намагаюся уявити, але не можу, — зізналась я. — Як ви полюєте на ведмедів без зброї?
— А-а-а, у нас є зброя, — блискучі зуби сяйнули у короткій загрозливій посмішці. Я намагалася стримати тремтіння, перш ніж воно мене викаже. — Тільки трохи іншого плану, ніж те, яке мають на увазі автори мисливських правил. Якщо ти бачила по телевізору напад ведмедя, можеш уявити, як полює Еммет.
Тепер уже дрож, що блискавкою промчав униз по хребту, стримати не вдалося. Я крадькома блимнула в протилежний кінець кафетерію на Еммета, вдячна долі, що він не дивиться на мене. Численні ремені м’язів, що оперізували його руки і торс, дивним чином видалися грізнішими, ніж завжди.
Едвард прослідкував за моїм поглядом і тихо хихотнув. Я кволо подивилася на нього.
— Ти теж схожий на ведмедя? — неголосно поцікавилась я.
— На пуму — принаймні так кажуть, — безтурботно відповів він. — Мабуть, наші уподобання говорять самі за себе.
Я зробила спробу всміхнутися.
— Мабуть, — повторила я. У голові нуртували прямо протилежні картинки, котрі ніяк не вдавалося зібрати докупи. — Мені часом не можна подивитися, як ви полюєте?
— Ні! Це виключено! — обличчя зненацька побіліло, в очах спалахнула неконтрольована лють. Я смикнулася вбік, шокована і — хоча нізащо не зізналася б — злякана його реакцією. Він також відхилився назад, складаючи руки на грудях.
— Я дуже злякаюся? — запитала я, коли оволоділа голосом.
— Якби річ була в цьому, я взяв би тебе з собою сьогодні ввечері, — в’їдливо зазначив він. — Тобі потрібна здорова доза страху. Це не принесло б нічого, крім користі.
— Тоді чому? — присікалась я, намагаючись не звертати уваги на розлючений вираз.
Довгу хвилину він не зводив із мене очей.
— Потім, — зрештою змилостивився він. Одним граційним рухом звівся на ноги. — Ми спізнимося на урок.
Я кинула оком навколо, здивовано помітивши, що він має рацію. Кафетерій майже повністю спорожнів. Коли я поруч з Едвардом, місце й час перетворюються на розмиту пляму — неважко загубити їм лік. Я скочила з місця, хапаючи сумку, що висіла на спинці стільця.
— Гаразд, потім, — погодилась я. І я не забуду.
Розділ 11
Ускладнення
Коли ми разом ішли до лабораторного столика, народ не зводив із нас очей. Я помітила, що він більше не розвертає стілець, аби сісти якнайдалі від мене. Навпаки, підсунувся поближче, наші руки мало не торкалися.
Тут — треба віддати належне його відчуттю часу — у кімнату задки зайшов містер Банер, тягнучи високий металевий каркас на колесах, на якому стояли масивний старий телевізор із відео-магнітофоном. Кіно! Піднесена атмосфера просто фізично відчувалась у класі.