— Що вона бачить?
— Вона побачила Джаспера. Аліса знала, що він її шукає, ще до того, як він сам це усвідомив. Вона побачила Карлайла і нашу родину, вони з Джаспером разом вирушили на пошуки. Вона найтонше відчуває не-мертвих. Наприклад, завжди бачить, коли неподалік з’являється інша група представників нашого виду. Бачить загрозу, яку вони можуть принести.
— А… таких як ви — багато? — здивувалась я. Скільки їх непомітно живе між нами?
— Ні, не дуже. Та більшість не затримуються надовго на одному місці. Тільки ті з нас, хто, як моя родина, відмовився від полювання на вас, людей, — хитруватий погляд у мій бік, — можуть жити поруч із людьми бодай якийсь час. Ми зустріли тільки одну родину, схожу на нашу, в маленькому селищі на Алясці. Певний час ми жили разом, та коли нас забагато, ми стаємо занадто помітними. Ті з нас, хто живе… по-іншому, тяжіють до об’єднання.
— А решта?
— В переважній більшості кочують. Усі ми спробували цей шлях. Із часом набридає, як і все на світі. Та час від часу ми випадково натрапляємо на інших. Більшість наших полюбляють північ.
— Чому так?
Наразі ми припаркувалися перед домом, Едвард вимкнув двигун. Довкола — тихо і темно, на небі немає місяця. Світло на ґанку не горить, отже, тато ще не повернувся.
— Ти уважно дивилася на мене сьогодні по обіді? — піддражнив він. — Як гадаєш, я можу просто прогулятися вулицею, не створюючи загрози для безпеки дорожнього руху? Тому ми й обрали півострів Олімпік, де кількість сонячних днів на рік ледве чи не найменша у світі. Приємно, знаєш, мати змогу виходити на люди вдень. Ти не уявляєш, наскільки за вісімдесят років стомлюєшся від вічної ночі.
— То ось звідки виникають легенди?
— Напевно.
— А Аліса походить з іншої родини, як Джаспер?
— Ні, тут криється таємниця. Аліса абсолютно не пам’ятає людського життя. Не знає, хто її створив. Вона прокинулася на самоті. Хто б не створив її, він забрався геть. Ніхто з нас не розуміє, чому чи як він міг так учинити. Якби не її дар, якби вона не побачила Джаспера та Карлайла, не дізналася, що колись стане однією з нас, вона, швидше за все, перетворилася б на некеровану дикунку.
Так багато треба обмізкувати, так багато запитати! Та, на превеликий сором, раптом озвався мій шлунок. Мене настільки захопили сьогоднішні розмови й події, що я не помітила, як зголодніла. Я усвідомила, що вмираю з голоду.
— Вибач, я не даю тобі повечеряти.
— Нічого страшного, правда.
— Я раніше не проводив багато часу з тими, кому потрібна людська їжа. Я забув.
— Я не хочу розлучатися з тобою.
У темряві говорити було легше, хоча й голос обов’язково зрадить мені, викаже безнадійне захоплення.
— А я не можу зайти до тебе? — запитав Едвард.
— А ти хочеш? — було понад мої сили уявити, як це богоподібне створіння сидить на вичовганому татовому стільці на кухні.
— Звичайно, якщо ти не проти.
Я почула, як зачиняються дверцята; наступної миті він стояв поруч і відчиняв двері для мене.
— Дуже людський учинок, — зробила я комплімент.
— У мені відроджуються людські звички.
Він тихо йшов поруч у темряві, мені постійно доводилося крадькома косити очима, щоб переконатися, що він нікуди не зник. Вночі він мав набагато природніший вигляд. Блідий, нереально вродливий, та принаймні не фантастична сяюча істота, якою він був по обіді під сонячним промінням.
Він першим дістався до дверей і відчинив їх для мене. Я завмерла на півдорозі.
— Двері були незамкнені?
— Замкнені, я скористався ключем із-під карниза.
Я зайшла всередину, ввімкнула на ґанку світло й обернулася, щоб запитально поглянути на Едварда. Не скажу точно, чи користувалась я коли-небудь ключем у його присутності.
— Мене цікавить усе, пов’язане з тобою.
— Ти шпигував за мною? — чесно кажучи, мені не вдалося заговорити достатньо обурено. Завадило потішене самолюбство.
Він не збирався каятися.
— Чим іще мені зайнятися вночі?
Я вирішила поки що закрити тему й попрямувала по коридору до кухні. Едварду дорогу вказувати було не потрібно, він опинився там раніше за мене й сів на стілець, на якому я намагалася його уявити. Його врода осяяла кухню. Перш ніж я змогла відвести погляд, минула не одна мить.
Я зосередилася на приготуванні вечері. Дістала з холодильника вчорашню лазанью, поклала її на тарілку, поставила тарілку в мікрохвильову піч. Та запрацювала, заповнюючи кухню запахом помідорів та материнки. Я заговорила, не відриваючи очей від тарілки в печі.