Показали наприклад, яку басейні, де будуть змагатися плавці, з якихось щілин, за командою вмить з’являлися бойові водолази у повному спорядженні, з електрошоковими пристроями і з автоматами АПС для підводної стрільби.
Або — на поверхні акваторії, де будуть вітрильні регати, раптом виростала рубка атомного підводного човна з балістичними ракетами, класу РПКСН проекту 701 — «Hotel-ІІІ» згідно класифікації НАТО.
Чи як під кожним п’ятим стільцем на стадіонах було змонтовано кулеметні гнізда, жодного з яких ніхто не помітив за всі Ігри, хоча там сиділи кулеметники зі зброєю; а під кожним сьомим — був вибуховий заряд потужністю чотири кілотонни, з дистанційним керуванням.
Показали і деякі снайперські точки, як у місцях змагань, так і по всьому місту — з туалетом і буфетом всередині — по чотири снайпери в кожній, п’яних у геть, обмотаних радіокерованою вибухівкою.
Також попередили, що кожний шостий скрізь — офіцер КДБ у цивільному, який пройшов спецпідготовку і має при собі все необхідне, включаючи самовибух, а кожний дев’ятий — з підрозділу «Альфа», і теж — не з порожніми руками та кишенями.
І що всі судці на змаганнях будуть судити як треба. Бо знають про снайперів.
Та все одно, від усього святкового навкруги, Шерстохвостови забули про бачене й отримали величезне задоволення!
Єдине, що зіпсувало їм свято — нагла смерть цього хрипучого горлопана Висоцького.
І тут він плюнув в обличчя всій країні, навіть — усьому прогресивному людству! І тут зробив не як усі, і тут написав по лінійованому паперу поперек! Не міг не вкусити: навмисне помер просто посеред свята!..
І на день похорон стадіони спорожніли, а вся — наскрізь сонячна, квітуча, яскрава — Москва якось вмить стала сірою і похмурою. І лунав звідусіль його, стогнучий приголосними літерами, пронизаний болем крик, як реквієм по «розвинутому соціалізму»:
Вже за одну ЦЮ пісню його треба було знищити, ще до того, як він написав її! Проґавили, проморгали, проляскали!.. Стільки років, бля, розводили антимонію, цяцькалися! От він і віддячив, у найяскравіше свято!
І тихенько, непомітно поховати його не вдалося б — тут же такий шалений галас здійметься, що вся Олімпіада стане собаці до сраки! Тут жартувати не можна! Раніше треба було його кінчати, набагато раніше!.. Любив же він швидко їздити, от і міг би доїздитися…
Білена Петровича аж тіпало від люті. Він і на змагання не пішов, відправив дружину саму, і вікна щільно зачинив, і зробив телевізор на повну гучність — аби не бачити й не чути!
І все одно чи то звідкись, чи вже просто в голові лунало:
Тоді дістав з холодильника пляшку «Сибірської», налив майже повну склянку, завмер, піднісши до рота, і ледь не ковтком випив. Глибоко й шумно втягнув повітря і ліг спати — сьогодні свята вже не буде… Споганили йому свято. Ладно би, Брежнєв помер… Чи Андропов. Ато… цей…
І навіть не дійшло, що таким чином пом’янув Висоцького.
.. Але потім нові дні і свіжі події витіснили прикру випадковість, і наостанок вони підспівували, вслід за сурмачем Партії — Пахмутовою, махаючи Талісману через пелену сліз: