Пішов на кухню і в коридорі напоровся на Ганьку, яка, зрозуміло, ще спала, просто виповзла на автопілоті в туалет. Ганька глянула каламутно, пригадуючи, хто він узагалі такий; хоча вона може з самого ранку закатати скандал на тему, де я волочився, приречено подумав Богдан. Де він волочився, їй завжди було глибоко фіолетово — очевидно, в такий спосіб сестра випускала назовні якісь свої задавнені комплекси, на кшталт материнства, відсунутого на безрік: усі подружки давно повискакували заміж і дефілювали з візочками, а Ганьчині бахурі, міняючись калейдоскопічно, не мали нічого схожого на серйозні наміри.
Зарепетує, розбудить матір і, головне, батька. І ось тоді все почнеться.
— Що таке? — запитала Ганька тягучо і хрипко; втім, спросоння вона розмовляла так завжди.
— Гань, потім розповім, — шепнув Богдан. — Де я був — ти очманієш просто…
Він грав на випередження, сподіваючись пробудити в неї цікавість замість гніву. І, мабуть, занадто розігнався: сестра кліпнула сонними віями в колах учорашньої туші, вочевидь, зовсім не вловивши його фрази — так, ультразвук, що просвистів мимо. Вона стояла посеред коридору, не прокидаючись, і Богдан остаточно вже вирішив акуратно і дуже швидко прослизнути повз…
— Чого це ти підірвався? — нарешті протяжно прохрипіла Ганька. — Неділя ж.
— Неділя? — перепитав Богдан.
Спробував пригадати, підрахувати дні; саме собою це, звісно, було нездійсненно, та одне він чомусь пам’ятав чітко: неділя була вчора. Дивно, нічим не підкріплене знання тримало його, мов якір, серед непевності решти світу, простору і часу. В неділю до Арни приїхав чоловік. У неділю я брав квиток на потяг. І дівчинка-однокашниця, тут він уже ввімкнув логіку, звісно ж, поверталася з дому в неділю, вони всі так приїздять, щоб у понеділок зранку, заскочивши після потяга в гуртягу, потім одразу на пари…
— А не понеділок?
Мовив замислено і тому достатньо повільно, щоб Ганька почула. Побачив, як вона завмирає, починаючи думати: видовище було таке рідкісне, що Богдан затримався подивитись. Ганьчині вуста скривилися, брови поповзли догори, пальці плавним рухом досягли підборіддя і затрималися там, затуливши напівроззявлений рот; нарешті вона неспішно видихнула:
— Понеділок. Точно.
Аж раптом заворушилася майже в людському темпі, тільки дуже безглуздо і безтолково. Метнулася туди-сюди, впилялася в одвірок, вилаялась, побігла на кухню, звідти знову до себе, плутаючись у власних кінцівках і непоєднуваних імпульсах. Ганька завжди така була, коли запізнювалася, тільки раніше це не проявлялося так наочно. Дурепа, поспішати — це не означає прискоритися… та пояснювати їй не було сенсу, і Богдан мовчав.
Понеділок, визначилися. Питання лише в тому, який саме понеділок. Скільки мене не було вдома — тиждень, два? Чому сестра ніяк не прокоментувала моєї відсутності — просто прогальмувала?..
— Яке в нас число? — запитав він у простір, чітко артикулюючи, нехай і без надії, що його почують.
У Ганьчиній кімнаті щось повалилося з гуркотом, тривалим, як далекий грім. Сестра експресивно прокоментувала. А вже потім відповіла на запитання — ясно, що з запізненням, але відповіла, і Богдана вразив спершу сам факт, а потім уже суть відповіді.
— Перше!.. Я ж з першого референтом у Володимировича!!!
Вона так нервувалася, що майже перестала розтягувати слова, і голос здійнявся майже до вереску.
Ганька сновигала туди-сюди, напіводягнена, напівзачесана, хаотична і все одно страшенно сповільнена; Богдан так і стояв посеред передпокою, ніби підвиснувши в часі — працювала у звичному темпі лише пам’ять, лише думка.
Перше. О пів на шосту ранку, тобто зо дві години тому, я вийшов із квартири, обережно клацнувши замком, щоб нікого не розбудити. За двадцять шоста — я був тоді дико гальмонутий, знав про це і рахував кожен крок хвилинної стрілки — зустрівся з Арною і кадаврами на вокзалі. І понеслося.
Нікуди я, виходить, не їхав.
Отже, і поспішати мені особливо нема куди.
Ганька металася, метушилася, вона, отже, знайшла нарешті роботу, привітати чи що. Менше підвисатиме в жежешці і тинятиметься хатою, це плюс; та й мати менше її пилятиме, плавно розширюючи кут у мій бік… життя, безумовно, налагоджувалося. Життя зовсім не змінилося, в мене сьогодні загальна біологія першою парою. Півкурсу просплять, логічно вирішивши, що фізикам нафіг здалася загальна біологія, а ще близько третини не прийдуть просто, без ідейного підґрунтя. Але ж я прийду. Зараз придумаю собі сякий-такий сніданок, заправлюся і почимчикую на пари, і звісно, встигну, поспішати мені точно немає куди.