Чомусь здається, що він мусив би замислитися, пригадуючи. Аж ні, відповідає відразу:
— Тридцять три. Вже майже тридцять чотири.
Йому й тоді було тридцять три. Хлопчисько. Наші суперечки, наші палкі дискусії про світобудову і її справедливість — для мене це було недавно, а для нього взагалі вчора, і року не минуло, якщо рахувати в абсолютних одиницях. Устигнути за цей нетривалий час цілком змінити платформу, опорну вісь, базові уявлення про добро і зло — і водночас не розчаруватися дощенту, а переконати себе в тому, що так і треба, що всі зміни гнучкі, несуттєві й необхідні… молодець, хороший хлопчик. Цікаво було б довідатися, наскільки в цій метаморфозі допоміг йому я. Уявний опонент, старий буркотун Ебенізер Сун.
Утім, коли наші дороги розійшлися, я був не такий уже й старий.
Отже, він ще й має армію. Як будь-який пристойний диктатор, ну-ну. Армія фанатиків, які спалюють життя на найвищих швидкостях — мої бідолашні екво! — і готових на все задля постійного драйву, свого робочого часу. І я не здивуюсь, якщо ці спецохоронці вже б’ють копитом, застоявшись на варті своєї Кружини. І позирають у бік наших задвірків.
— Периферійне відомство знає про твою спецохорону?
Ежен виписує в повітрі кистю руки непевну вісімку:
— Схоже, так. У них свої складні фахові стосунки, не бачу сенсу вникати.
А мене закликали, очевидно, для того, щоб я вник. І якимось чином вплинув на баланс сил… справді, якщо нашу з Крамером зустріч було заплановано, то вже напевно не заради старечої і тим більше юнацької ностальгії. Чорт, могли б мене краще поінформувати, замість того щоб гратись у свої багатоступеневі маніпуляції. Щось тут, однак, не грає, щось не те; виходить, Аластер Морлі з колегами були чудово поінформовані і про розшарування плебс-кварталу, і про розщеплення еквопотоку на потреби класового суспільства… стоп-стоп-стоп.
— А навіщо ти розщеплюєш еквопотік перед входом у накопичувач? Хіба не зручніше на виході?
Дивиться здивовано:
— Звісно, що на виході.
Отже, і це була підстава, мережеве інсценування для тебе особисто, впливовий старигане Ебенізере Сун. Якого вони воліли мати за ідіота.
Начхати. Я прийшов сюди, щоб забрати Іґара. І мені глибоко плювати на те, що собі планував Морлі з його Периферійним відомством, чого хотів від мене диктатор-хлопчак Ежен Крамер і чи зможуть вони коли-небудь домовитися. На спецохоронців, яких я фінансую, і на реальну щораз більшу загрозу плебс-кварталу теж начхати, я ще матиму час усе це обміркувати.
Але щодо Іґара я мушу залагодити справу негайно.
На очах в Ежена дістаю мобільник і набираю номер. Гудки напливають один на одного плавно, як хвилі, розмірено відраховуючи урядовий, можеш пишатися, старий снобе Ебенізере Сун, час. Устигаю зметикувати, що розсинхронізація не дасть нам нормально поспілкуватися, от же ж чорт; добре, зараз для мене важливо, щоб він просто відреагував, натиснув клавішу відповіді. І мелодійне дзінь-дзілінь, абонент не відповідає, повторіть спробу пізніше. Та я повторюю негайно, і гидомирне тремтіння-передчуття повзе між лопатками; абонент не відповідає… Звісно, він може просто не чути. Або не вважає за потрібне шукати телефон, переймаючись чимось цікавішим у якомусь, як їх тут називають?.. дім-сексі, чи як його?
Ежен дивиться зацікавлено.
— Кажуть, у твій світ весь час перебігають із нашого, — елегантно змінюючи тему, продовжую світську бесіду. — Гості. Ви їх тепло зустрічаєте, і вони, зазвичай, залишаються. Невже справді?
— Чому «зазвичай»? Завжди.
— І як ти їх, гм, переконуєш?
— Я? Це цілком природний процес. Коли людина з вашого світу, зі свого замкненого стільника-хроноса потрапляє до нашого спільного часу, єдиного часу Світу-комуни, вона раптом усвідомлює, що не самотня. А це важливо, Ебе. Важливішого за це взагалі нічого немає. Це самовідчуття на рівні біології, людської природи. Людина — стадна худобина, колективна істота, вона не може бути сама. Тобто пристосуватися можна до будь-чого, ви завжди так живете, я знаю. Та варто зірвати цю вашу бісову оболонку, хронос, знищити самотність — і на контрасті спадає таке щастя… Звісно, вони залишаються, нікого не потрібно силувати.
— Ти особисто контролюєш кожен випадок?
Стинає плечима:
— Навіщо?
А він і не може нічого контролювати. З його урядового часу легко спостерігати за зміною поколінь і формуванням соціальних парадигм, зручно пачками вирощувати нових людей; але одна конкретна людина в комунальному часі — для Ежена це швидко, занадто швидко. Та й нецікаво, якщо порівнювати з глобальними категоріями.