Вони завантажили ящик до багажника світло-асфальтового джипа, що був припаркований під БК і розмірами навіював думки про сексуальні комплекси власника, якого Богдан до пуття і не роздивився. Вибіг назад мармуровими сходами з килимовою доріжкою за бронзовими прутами, а на поверсі завертівся, заплутався серед однакових дверей і, звісно ж, спочатку вдерся не туди. Пролепетав слова вибачення до величезних, мов гренадери, голих тіток, хоч вони його, здається, і не встигли помітити — так, наче протяг прочинив і знову захряснув двері.
Арна вже встигла відчитати, вже скинула корсет, що з ним Богдан потайки сподівався їй допомогти, якби вона, звісно, потребувала його допомоги… Але вона сиділа перед дзеркалом у синій футболці з котом, більшій на кілька розмірів, у джинсах і кросівках, жадібно ковтаючи з банки те-таки пиво, яке щойно повантажили в джип. Може, їй занесли гостинець від спонсора просто сюди, швидше за все, так воно й було; та глибоко в душі Богдан не сумнівався, що поки він зазирав до чужої гримерки, Арна швиденько зганяла по пиво вниз.
— Де ти валандаєшся? — переможно і дзвінко вигукнула вона. — Їдьмо вже!
— До Сірого на дачу? — демонструючи обізнаність, запитав Богдан.
— До Сірого ще встигнемо. У мене тут подружка живе, Лялька, то що це я: була на гастролях і до Ляльки не заїхала?.. Богданчику, ну що ж ти такий загальмований? Швидше!
Він схопив із підлоги свій рюкзак — і опинився внизу, де Арна роздавала автографи малоліткам, обнімалася на прощання з пітними дядечками з місцевої влади і дякувала квадратним тітонькам із БК. Богдан підійшов, Арна взяла його за руку, віялом усміхнулася на прощання усмішкою, адресованою до всіх, — і машина рушила, джип Сірого, куди помістилися вони всі, включно з геніями-кадаврами та їхніми інструментами, дбайливо складеними в багажник за сидіннями на ящиках з пивом: Богданові весь час кололо щось у шию, гостре і музичне. Та в нього на колінах сиділа Арна, це ж треба, така величезна автівка, а вона не знайшла для себе кращого місця, ніж у мене на руках…
— Тут церква, мені сказали, — повідомила Арна. — Шістнадцятого сторіччя, з фресками. Їдьмо подивимося!
Джип розвернувся посеред вулиці, просто через суцільну, неначе його занесло на льоду, і поїхав у протилежний бік. Усі завжди і скрізь їхали та йшли, куди вона казала.
— А твоя подружка? — по-хуліганському шепотнув Богдан.
— Лялька? До Ляльки встигнемо.
Він і не сумнівався.
Церква була маленька й облущена, всередині — геть темна, у ледве помітних розписах на стінах Богдан міг розгледіти лише нечіткі фігури, схожі на копиці сіна чи привидів, і примарами сновигали навколо неприкаяні кадаври, — а їй, Арні, було цікаво, вона час до часу зупинялася біля якогось нечіткого святого і весело захоплювалася, перетворюючись на суцільне «ух ти!», і враз опинялася вже коло іншого, біля протилежної стіни.
— Богдане, поглянь, які в неї очі! У Матері Божої, бачиш?! Сто відсотків, вона писала вірші!.. і колискових, мабуть, співала цьому, маленькому своєму…
— Мабуть.
Він звик погоджуватися з нею відразу, негайно, без паузи, хоч би що вона казала, — бо мовлене Арною за визначенням ставало правдою, дзвінкою і абсолютною. А також тому, що панічно боявся запізнитися, не встигнути за нею, випасти з її часу.
До Ляльки заявилися з величезним тортом, що його прискіпливо вибирали в мегамаркеті на околиці міста, бо кондитерський асортимент у магазині по дорозі Арну не влаштував. Лялька була пампушкою з численними, Богдан так і не встиг їх порахувати, кицьками і котами, вона з вереском повисла на маленькій Арні, а коли її відпустила, дві кішки, попеляста і руда, мов на команду, вистрибнули на тонкі Арнині плечі, що аж кадаври були в захваті. Від тортика лишилися самі руїни, Лялька волала, що з такими друзями фіг схуднеш, Арна захоплено поглинала кусень за куснем, їй не випадало перейматися якимось там дівчачим схудненням — на такій швидкості, в такому ритмі. Сповільнений, посоловілий від гарячого чаю Сірий періодично згадував про пиво, шашлики і свою дачу.
І ось вони, без жоднісінької перерви — принаймні Богдан її не відстежив, не запам’ятав — сиділи кружка на березі невизначеної водойми, пахло ряскою і димом, дзижчали комарі, від яких Арна ховалася, натягнувши аж на носа каптур вітрівки, і до всіх по черзі чіплявся допитливий собака, і скрізь валялися банки з-під пива, і шипів залізний ящик мангала, і перша партія шашликів була недосмажена — бо поспішали, замалим не втрутився з напучуваннями Богдан: ну який, який сенс квапитися, коли можна просто робити все швидко?!