— А чого закрили?
— Бізнес-кримінал-політика — це ж одна каша, от вона й забродила одного разу: махінації, переділ влади… Пам’ятаю, як ми спеціально прийшли дивитися на підривання башти механізованого складу — споруди падали, ніби велетенські термоси. Ще — тут була одна з найдовших у світі канатних доріг, яка доставляла вапно з Білогорівського кар’єру. Дорога тяглася над житловими будинками — обірвалася, на дахи людям впала, шифер потрощила, дерева поламала… А бачили б ви пам’ятник Леніну! Це ж його іменем був названий завод. Можна сказати, що в нас декомунізація почалася раніше, ніж по всій Україні, тільки всюди відбувався демонтаж пам’ятників, а у нас — усього підряд. Заводський Ілліч стояв тут серед розбитої цегли, поламаних віконних рам і розколеної плитки, як панок. Тільки замість руки стирчала арматура — справжній Фредді Крюґер, лиш без капелюха.
— Гляньте, — крикнула Інна й побігла білим полем. — Лисеня! Живе лисеня!
І вона за кілька метрів до звіра зупинилася й попрямувала навшпиньки.
— Стій! Не підходь! — гукав Аркаша.
— Та воно не вкусить!
— Хочеш 40 уколів у живіт? Тут постійно епідемія сказу! Ти не уявляєш, скількох людей покусали заражені звірі.
— Та це лише лисенятко.
Що воно тут робить? Невеличке, як кішка чи кріль, воно стояло перед ними й дивилося спідлоба, брудне й миле. Маленька мордочка, схожа на абрикосу. Воно взагалі не виглядало таким, що може зробити щось зле. Його хотілося погладити й обійняти.
— Не підходь до нього! Прошу тебе!
— Ви маєте якусь їжу?
— Я маю в машині, — озвався Сергій. — Ковбаски, що ми увечері на заправці купили.
Інна побігла до авто. Лисеня не рухалося. Вона повернулася до нього і кинула звірові шматочок. Мале не відреагувало. Інна кинула більший — але воно навіть не глянуло.
— Повезете нас на цвинтар до Льоні?
— До Льоні?.. Він не тут похоронений…
І Аркаша розвернувся, попрямувавши до машини:
— Треба їхати додому — Галя вже есемеску написала, де ми так довго лазимо. І пива вже пора спробувати — нашого лисичанського, найкращого в Україні.
Тьотя Галя не тільки есемеску написала й приготувала на стіл, вона ще й портрет Льоні кудись сховала. Пельмені не подавала, хоча Сергій з Інною були налаштовані саме на них — маленьких, пухкеньких, в маслі, з оцтом і перцем, притрушених рубаною петрушкою.
Тьотя Галя мала виразно заплакані очі, вона, напевне, салат з язика і яйця зовсім не солила. Однак це не зупиняло Інну. Вони мали надто мало часу, щоб з’ясувати все. І цього вимагала вже не ідея артпроекту, а гостра необхідність скласти докупи розірваний зошит з власною біографією — а це не та ситуація, де люди терплячі.
— То де похований Льоня?
— Наш Льоня… де похований?
— Так.
— Ну… Де?
У кого вона питала?
— Він похований у Донецьку, — тихо сказав Аркаша.
— Там же неможливо наших ховати. Це ж за лінією розмежування. Він воював?
Галя з Аркашею нічого не відповідали.
— Він що, помер у полоні? — не відчіплювалася Інна. — Бойовики не видали вам тіло?
— Ні. Зовсім ні, — шепотів Аркаша.
— …Він ще живий! Я впевнена! — ридала Галя.
— Заспокойся! Вони прислали його речі.
— Я відмовляюся від своїх слів! Я його не опізнала! То був не він.
— Я його опізнав, я, рідний батько.
— Ви їхали у Донецьк? Як ви пробилися через фронт?
— Я не опізнала його. Я — мати! Він ще може бути живим.
— Заспокойся. Бо сусіди поліцію викличуть.
— Я не розумію: чого це він там похований? — втручалася Інна.
— Бо він там воював!
— За кого він воював?
— За своє.
— Тьотю Галю, що ви таке говорите?
— Ти ще нічого не зрозуміла? — заговорив Сергій, який весь час мовчав, бо все зрозумів ще зранку.
— Чого не зрозуміла? Мені ж цікаво, як тут люди переміщуються.
— Інно! Дивися на мене: він воював проти нас — проти мене й тебе, — геть спокійно пояснював Сергій.
— Та не так, — плакала Галя, — не так, все взагалі не так!
— А як?
— Вам це важко зрозуміти.
— Ну то поясніть.
— Ви не зрозумієте, ви не можете це зрозуміти!
— Татку, — сказала рівним голосом Інна. — Ми їдемо. Ми їдемо звідси вже.
— Куди ви їдете? Ви ж щойно випили?! Куди вам в таку ніч їхати?
— Викличемо таксі — і в готель.
— Який у сраці готель? Це вам не Київ і не Париж!
— Я вже в машині краще переночую. Там не так гидко.