Може, нам варто побалакати про це?
Гадаю, так. Бо я хочу, щоб ти знав: я не зроблю ситуацію важчою для тебе. Чорт забирай, може, я навіть допоможу! Я ж не народилася безсердечним стервом. Колись я була досить милою, знаєш.
В моїй пам’яті цього не збереглося.
Ми воднораз коротко реготнули.
Мені шкода, Джейкобе. Мені шкода, що тобі боляче. Мені шкода, що стає дедалі гірше, а не краще.
Дякую, Лі.
Вона переглядала найгірші моменти — чорні плями у моїй свідомості, в той час як я намагався безуспішно зупинити її. Вона могла дивитися на такі речі ніби збоку, з відстані, і мені довелося визнати, що це дещо допомагало. Я повірив, що за кілька років і сам зможу на це дивитися так само.
Вона бачила й веселий бік перебування поряд із вурдалаками. Їй сподобалося, як я роздратував Розалію, — вона подумки захихотіла й навіть пригадала кілька анекдотів про блондинок, які мені ще зможуть придатися згодом. Але потім думки її повернулися в серйозне русло — вона затримала на обличчі Розалії погляд якось так, що загнала мене в глухий кут.
Ти знаєш, у чому криється найбільше божевілля? — запитала вона.
Ну, зараз кругом божевілля. Що саме ти маєш на увазі?
Ця білява вампірка, яку ти так ненавидиш, — я повністю поділяю її точку зору.
У мене майнула думка, що вона спробувала погано пожартувати, адже жарт вийшов грубим. Але згодом, коли я усвідомив, що вона цілком серйозна, мене накрила така хвиля люті, що я не міг тримати себе в руках. Добре було, що ми розділилися, коли вийшли на чати. Якби вона була на віддалі укусу…
Стривай! Я зараз поясню!
Нічого не хочу чути. Я зав’язую.
Чекай! Чекай! — благала вона, а я намагався заспокоїтися, щоб перевернутися назад на людину. — Та ну, Джейку!
Лі, це не найкращий спосіб переконати мене, що в майбутньому я хочу зав’язати з тобою тісніші стосунки.
Чорт! Ну ти й реагуєш! Ти навіть гадки не маєш, про що я говорю!
То про що ти говориш?
І раптом вона перетворилася на ту давню зболену Лі. Я кажу про те, щó значить бути генетичним виродком.
Лють у її голосі ледь не збила мене з ніг. Я не уявляв, що мою злобу міг побити сильніший козир.
Я не розумію.
Ти б зрозумів, якби сам був таким. Якби від моїх «жіночих дурниць», — подумала вона жорстко й саркастично, — ти не тікав на злам голови й не ховався, як будь-який тупий чоловік, тоді б ти збагнув, що саме я мала на увазі.
О!
Певна річ, ніхто з нас не хотів разом із нею обмірковувати ці жіночі речі. А хто б схотів? Я пам’ятаю, як панікувала Лі весь перший місяць, коли приєдналася до зграї, — і пам’ятаю, як я старався триматися подалі від цього разом з усіма. Бо не могла ж вона завагітніти — хіба що відбулося бісове непорочне зачаття! Після Сема-бо в неї нікого не було. Та коли минали тижні й нічого не відбувалося, вона збагнула, що тіло її більше не має природних циклів. І з’явився жах — на кого вона перетворилася? Її тіло змінилося, бо вона стала вовкулакою? Чи вона стала вовкулакою саме тому, що в тілі її щось зіпсувалося? Перша жінка-вовкулака в світовій історії. Може, це сталося тому, що вона була не зовсім жінкою?
Нікому з нас не хотілося мати справу з цим нервовим зривом. Бо ж ми очевидячки не могли співчувати.
Ти знаєш, чому, вважає Сем, у нас існує імпринтинг? — подумала вона, трошки заспокоївшись.
Так. Щоб продовжувати рід.
Еге ж. Щоб народити цілу купу маленьких вовченят. Виживання виду, генетичний розвиток. Нас притягує та людина, яка дає нам найбільший шанс передати вовчий ген наступному поколінню.
Я чекав, поки вона розповість усе, що має на думці.
Якби я мала таку здатність, Сема притягувала б я.
Біль її був таким, що я спіткнувся.
Але я не маю. Зі мною щось не так. Я не маю здатності передавати ген, це очевидно, незважаючи на моє зіркове походження. Отак я і стала виродком — дівчам-вавкулакою, ні на що не здатним. Я генетичний виродок, і ми обоє знаємо це.
Ми не знаємо, — заперечив я. — Це тільки Семова теорія. Імпринтинг справді трапляється, але ми не відаємо чому. Біллі вважає, що це пов’язано з чимось іншим.