Знаю, знаю. Біллі вважає, що імпринтинг — це спосіб народжувати найкращих, найдужчих вовків. Тому що і ти, і Сем — просто монстри, набагато більші за своїх батьків. Та хай там як, я все одно не пасую, бо я… бо в мене клімакс. Мені двадцять років — і в мене клімакс.
Бр-р-р! Як я не хотів брати участі в цій розмові! Ти не знаєш напевно, Лі. Мабуть, це через нашу так звану застиглість у часі. Якщо ти скинеш із себе вовчу подобу й почнеш знову старіти, все може… е-е-е… повернутися назад.
Я б могла так себе тішити, та тільки нікого чомусь до мене не тягне, ніякого імпринтингу зі мною, незважаючи на мою шляхетну породу. Знаєш, — додала вона замислено, — якби не було тебе, мабуть, Сет претендував би на роль вожака — принаймні по крові. Звісна річ, нікому б і на думку не спало розглядати мене як…
Ти справді хочеш знайти половинку, відчути імпринтинг, що б там воно не було? — вимогливо запитав я. — А що поганого в тому, щоб просто закохатися, як усі нормальні люди, Лі? Імпринтинг — просто ще один спосіб обмежити твій вибір.
Сем, Джаред, Пол, Квіл… здається, у них і думки не виникало противитися.
У них узагалі немає власних думок.
А ти не хочеш імпринтингу?
Чорт, нізащо!
Це тому, що ти вже закоханий у неї. Але це кохання б минулося, якби ти зустрів половинку, якби пізнав імпринтинг. Ти більше б не відчував через неї болю.
А ти хочеш забути про все, що відчуваєш до Сема?
Вона хвильку вагалася. Гадаю, так.
Я зітхнув. Вона ставилася до ситуації здоровіше, ніж я.
Але повернімося до початку розмови, Джейкобе. Я розумію, чому та білявка-вампірка така холодна — фігурально висловлюючись.
Вона зосереджена. Вона не відриває очей від майбутнього трофею. Адже ми найбільше прагнемо того, чого ніколи не отримаємо.
І ти б повелася, як Розалія? І ти б убила когось — адже саме це вона й робить, попередньо пересвідчившись, що ніхто їй не заважатиме довести Беллу до смерті, — ти б зробила це заради дитини? Відколи це ти стала скотарем?
Просто я б хотіла мати вибір, якого я наразі не маю, Джейкобе. Може, якби зі мною все було гаразд, мені б нічого такого й на гадку не спало.
То ти б убила заради цього? — вимогливо перепитав я, не дозволяючи їй уникнути відповіді.
Вона й не робить цього. Просто вона зараз намагається жити чужим життям. І… якби Белла звернулася по допомогу до мене… — вона на мить затнулася, міркуючи. — Попри те, що я невисокої думки про неї, я б, либонь, вчинила так само, як і кровопивця.
Гучне ричання вихопилося з мого горла.
Оскільки якби ми помінялися ролями, я б воліла, щоб Белла вчинила так само щодо мене. І Розалія хоче цього ж. Ми обидві зробили б так, як хочеться їй.
Ет! Ти така ж лиха, як і вони!
Так, бо це зворотний бік медалі: коли ти знаєш, що не можеш чогось мати. Тоді ти впадаєш в розпач.
Так… мій терпець урвався. Просто зараз. Розмова закінчена.
Гаразд.
Але мені було замало того, що вона погодилася припинити розмову. Я хотів поставити жирну крапку.
Мені залишалося десь із півмилі до місця, де я зоставив свій одяг. Тож я перевернувся на людину й пішов кроком. Я вже не думав про нашу розмову. Не тому, що тут не було про що міркувати, просто не міг більше цього витримувати. Я ніколи не розглядатиму цієї ситуації під таким кутом зору, проте коли Лі вклала свої думки просто в мою голову, триматися власної точки зору стало набагато важче.
Ні, я не буду з нею в одній зграї, коли все це закінчиться. Вона може повертатися страждати в Ла-Пуш. Від останнього наказу Вожака, перш ніж я заберуся звідси назавжди, ніхто не вмре.
Коли я дістався будинку, було ще зовсім рано. Белла, мабуть, досі спала. Я вирішив зазирнути на хвильку, поглянути, що відбувається, сповістити, що горить зелене світло й можна вирушати на полювання, а тоді знайти достатньо м’яку галявинку з травою, щоб на ній можна було виспатися в людські подобі. Я не збираюся перевертатися назад на вовка, поки не ляже спати Лі.
Але в будинку бурмотіли голоси, тож, може, Белла й не спить. А тоді долинув звук якогось апарату згори — знову рентген? Чудово. Схоже, четвертий день із нашого зворотного відліку почавсь яскраво.
Аліса відчинила мені двері, перш ніж я зайшов сам.
Вона кивнула.
— Привіт, вовче!
— Привіт, коротунко. Що коїться нагорі?