Велика кімната була порожньою — голоси линули з другого поверху.
Вона стенула гострими плечиками.
— Мабуть, іще одна тріщина, — вона намагалася говорити байдуже, проте в глибині її очей я зауважив іскри. Ми з Едвардом були не єдиними, хто згорав із середини. Аліса також любила Беллу.
— Ще одне ребро? — хрипко запитав я.
— Ні. Цього разу тазова кістка.
Дивно, як я щоразу здригався, наче це й досі мене дивувало.
Коли вже я припиню чудуватися? В ретроспективі кожне нове нещастя здавалося доволі закономірним.
Аліса втупилася в мої долоні — вони тремтіли.
А тоді ми вдвох почули голос Розалії нагорі:
— Бачиш, я ж казала тобі, що не чула жодного хрускоту. Едварде, тобі слід перевірити слух.
Відповіді не було.
Аліса скривилася.
— Кінець кінцем Едвард роздере Розалію на дрібнесенькі кавалки, я певна. Дивно, що вона досі не усвідомила цього. А може, вона впевнена, що Еммет встигне зупинити його.
— Я притримаю Еммета, — запропонував я. — А ти можеш допомогти Едварду порвати її.
Аліса ледь помітно всміхнулася.
І тут сходами вниз спустилася процесія — цього разу Беллу ніс Едвард. Вона обома долонями стискала горнятко крові, обличчя її було зовсім блідим. І видно було — хоча Едвард намагався рухатись якомога м’якше, щоб не трусити її, — їй дуже боліло.
— Джейку, — прошепотіла вона та крізь біль усміхнулася. Я тільки дивився на неї й не говорив ні слова.
Едвард обережно поклав Беллу на канапу і всівся на підлогу в неї в узголів’ї. Цікаво, чому вони не тримають Беллу нагорі? Та, подумавши, я вирішив, що це Беллина ідея. Вона воліє вдавати, що нічого не відбувається, не хоче лікарняного антуражу. А він догоджає їй. Певна річ.
Карлайл повільно спустився додолу останнім, обличчя його було пооране стривоженими зморшками. Вперше він на вигляд був достатньо старим, щоб бути схожим на лікаря.
— Карлайле, — звернувсь я до нього, — Ми подолали півдороги до Сієтла. Ні знаку зграї. Можна вирушати.
— Дякую, Джейкобе. Саме вчасно. Бо нам уже конче треба, — погляд його метнувся до горнятка, яке Белла так міцно стискала.
— Відверто кажучи, я гадаю, що ви можете ризикнути піти більшою компанією, ніж утрьох. Я цілком переконаний, що Сем зараз зосередився на Ла-Пуші.
Карлайл на згоду кивнув. Я здивувався, як радо він пристав на мою пропозицію.
— Якщо ти так гадаєш, то підемо ми з Есме, Аліса та Джаспер. А пізніше Аліса може відвести туди ж Еммета й Розал…
— В жодному разі, — прошипіла Розалія. — Еммет може рушати з вами просто зараз.
— Тобі теж давно час на полювання, — лагідно зауважив Карлайл.
Його тон не пом’якшив її гумору.
— Я полюватиму тільки разом із ним, — проричала вона, мотнувши головою в бік Едварда, а тоді відкинула назад волосся.
Карлайл зітхнув.
Джаспер і Еммет блискавично спустилися сходами, і тої ж таки секунди до них біля скляних задніх дверей приєдналася Аліса. Есме підлетіла до Аліси і стала збоку.
Карлайл поклав долоню мені на руку. Льодяний доторк був неприємний, але я не відсмикнув руки. Я застиг — частково зі здивування, а частково тому, що не хотів образити його почуття.
— Дякую, — повторив він і зник за дверима, щоб долучитися до решти чотирьох. Я провів їх поглядом, поки вони перетинали газон, але вони зникли, перш ніж я встиг зробити ще один видих. Либонь, ситуація була критичнішою, ніж я уявляв.
Хвилинку було зовсім тихо. Я відчував, що хтось пропалює мене поглядом, і міг навіть вгадати, хто це має бути. Я планував забратися геть і трохи похропти, але можливість зіпсувати Розалії ранок неможливо було проґавити.
Отож я неквапливо дійшов до крісла поряд із Розалією і всівся в нього, випроставшись так, що голова моя схилилася до Белли, а ліва нога опинилася біля обличчя Розалії.
— Фу! Приберіть хтось цього собаку, — пробурмотіла вона, зморщивши носик.
— Слухай, психопатко, а цей ти чула? Питання: як забезпечити блондинці заняття на кілька годин?
Вона не озвалася і словом.
— Ну, — запитав я, — то знаєш відповідь чи ні?
Вона втупилася в телевізор і проігнорувала мене.
— Вона чула цей анекдот? — запитав я Едварда.
Навіть тінь усмішки не ковзнула його обличчям — він не відривав очей від Белли, коли відповів:
— Ні.
— Чудово. Отож насолоджуйся, кровопивце: написати на папірці з обох боків «Перегорни».
Розалія і не глянула на мене.
— Я вбиваю в сотні разів частіше, ніж ти, бридка тварюко. Пам’ятай про це.
— Одного дня, Королево Краси, тобі набридне просто погрожувати мені. А я тільки цього й чекаю.