Моя вампірська родина обережно чекала попід стіною у протилежному кінці кімнати біля дверей, Еммет і Джаспер стояли попереду. Наче й справді була небезпека. Нюхом я не відчувала нічого незвичного. Тільки слабенький аромат чогось делікатесного — щоправда, спотворений хімічними запахами — знову залоскотав моє горло, від чого воно заболіло й запекло.
Аліса визирала з-за Джасперового ліктя, на обличчі її сяяла широчезна усмішка; світло грало на її зубах — ще одна веселка з вісьмох кольорів.
Ця усмішка заспокоїла мене — і все стало на свої місця. Джаспер та Еммет вийшли наперед, щоб у разі чого захистити інших. Тільки я не відразу усвідомила, що небезпечною була саме я.
Але це все відбувалося десь збоку. Головна ж частина мене й досі була зосереджена на Едвардовому обличчі.
До цієї миті я ще ніколи по-справжньому не бачила його.
Скільки разів я витріщалася на Едварда й чудувалася з його вроди? Скільки годин — днів, тижнів — свого життя провела я, мріючи про того, кого вже тоді вважала ідеалом? Я гадала, що знаю його обличчя ліпше за власне. Думала, що це єдина певна річ у моєму світі: бездоганність Едвардового обличчя.
Та я була просто сліпа!
Вперше в житті, коли з моїх очей впала людська полуда, я побачила його обличчя. Затамувала подих і гарячково почала шукати слова, і ніяк не могла знайти. Потрібні були кращі, потужніші слова.
В цей момент інша частка мене втямила, що поблизу немає небезпеки, тож я механічно випросталася; відтоді як я зістрибнула зі столу, минула майже ціла секунда.
Мене вразило, як рухається моє тіло. Не встигла я подумати, що треба випростатися, як уже стояла. Ця дія взагалі не зайняла часу — зміна була миттєвою, наче руху зовсім не відбулося.
Я продовжувала вдивлятися в Едвардове обличчя, знову застигнувши.
Він повільно обійшов стіл — кожен крок його займав майже півсекунди, кожен крок був плавним, як вода, яка омиває гладкі камінці, — а рука його й далі була простягнена до мене.
Я спостерігала, з якою грацією він наближається, вбираючи його рухи своїми новими очима.
— Белло! — звернувся він тихим заспокійливим тоном, але хвилювання в його голосі затьмарило моє ім’я якоюсь напругою.
Я не могла відразу відповісти, загубившись ув оксамитових брижах його голосу. Це була майже ідеальна симфонія, симфонія, зіграна на одному інструменті, але інструменті набагато складнішому, ніж будь-який зі створених людьми…
— Белло, кохана! Вибач, я знаю, зараз ти дезорієнтована. Але з тобою все гаразд. Усе чудово.
Все? Розум мій закрутився, відмотуючи назад спогади до моєї останньої години людського життя. Зараз спогад здавався нечітким, наче я дивилася крізь щільну чорну вуаль — адже мої людські очі були наполовину сліпими. Все було вельми розмитим.
Коли він зауважив, що все гаразд, чи мав він на увазі Ренесму? Де вона? З Розалією? Я силкувалася згадати її обличчя — я знала, що вона неймовірно вродлива, — але просіювати людські спогади страшенно дратувало. Її обличчя губилося в темноті, в кепському освітленні…
А що Джейкоб? Із ним усе гаразд? Чи мій найкращий друг, який стільки настраждався через мене, тепер зненавидів мене? Чи повернувся він назад до Семової зграї? А Сет і Лі також?
Чи були зараз Каллени в безпеці — чи моє перетворення розпалило війну зі зграєю? Чи Едвардові слова означали, що всього цього не сталося? Чи він просто намагався заспокоїти мене?
А Чарлі? Що я йому тепер скажу? Він, мабуть, дзвонив, коли я горіла. Що йому відповіли? Що, він гадає, сталося зі мною?
Поки якусь частку секунди я міркувала, яке питання поставити першим, Едвард неспокійно потягнувся до мене й погладив мене пучками по щоці. Дотик був гладеньким як атлáс, легеньким як пір’їна, і температура шкіри точно співпадала з моєю.
Його дотик, здалося, проникнув мені під шкіру, попід кості на моєму обличчі. Відчуття було кусючим, мов електричний розряд, — воно прошило кістки, спустилося по хребту й затремтіло в животі.
Стривай, — подумала я, коли дрож розквітла в тепло, в млість. Хіба я не мала втратити ці відчуття? Хіба відмова від почуттів не була частиною угоди?
Я була перволітком-вурдалаком. Сухий палючий біль у моєму горлі беззаперечно свідчив про це. І я знала, що означало бути перволітком. Людські відчуття та емоції мали б повернутися до мене пізніше у якійсь іншій формі, але я була переконана, що на самому початку й близько нічого такого не почуватиму. Тільки спрагу. Такою була угода, такою була ціна. Я згодилася сплатити її.