Я знову зробила глибокий — непотрібний — вдих.
— Ні, зі мною все гаразд, — запевнила я їх. Погляд мій метнувся до чужинки в люстрі й назад. — Просто… забагато нового.
Джаспер звів брови на переніссі, й через це став помітнішим шрам через ліве око.
— Я не знаю, — пробурмотів Едвард.
Жінка у дзеркалі нахмурилася.
— Яке запитання я проґавила?
Едвард вишкірився.
— Джаспер дивується, як тобі це вдається.
— Вдається що?
— Контролювати свої почуття, Белло, — відповів Джаспер. — Я ще не зустрічав перволітка, який би так поводився: умів приборкати почуття на самому початку. Спершу ти була засмучена, та коли побачила наше хвилювання, ти приборкала свій смуток, взяла себе в руки. Я був готовий допомогти, але тобі це не знадобилося.
— Це погано? — запитала я. Я інстинктивно заледеніла, очікуючи на його вердикт.
— Ні, — відповів він, але в голосі його не було певності.
Едвард погладив мене по руці, наче заохочуючи відтанути.
— Белло, це просто вражає, хоча ми й не розуміємо, як це тобі вдається. І не знаємо, скільки ти протримаєшся.
Я зважувала його слова якусь частку секунди. Я можу накинутися на них щомиті? Можу перетворитися на чудовисько?
Але я нічого такого не відчувала в собі… А може, це й неможливо було відчути.
— А про це ти що думаєш? — втрутилася Аліса нетерпляче, вказуючи на дзеркало.
— Я не впевнена, — розмито мовила я, не бажаючи визнавати, наскільки видовище насправді налякало мене.
Я витріщилася на вродливу жінку з жахливими очима, шукаючи хоч якихось власних рис. Щось було-таки у формі вуст — якщо заплющити очі на сліпучу вроду, видно було, що її верхня губа трошечки недосконала — завелика порівняно з нижньою. Коли я знайшла цю маленьку знайому ваду, мені потеплішало на душі. Може, у тому віддзеркаленні десь є і решта мене.
Для експерименту я підняла руку — і жінка в люстрі вчинила так само, торкнувшись власного обличчя. Її червоні очі напружено спостерігали за мною.
Едвард зітхнув.
Я відвернулася від неї та, звівши брову, поглянула на Едварда.
— Розчаровані? — запитала я, і мій голос-дзвіночок був спокійним.
Він розсміявся.
— Так, — визнав він.
Я відчула, як шок нарешті пробився через маску спокою на моєму обличчі, а за тим миттю мені стало боляче.
Аліса заричала. Джаспер подався вперед, чекаючи мого нападу.
Але Едвард не зважав на них — він міцно пригорнув моє нове кам’яне тіло й притиснувся вустами до моєї щоки.
— А я так сподівався, що зможу читати твої думки, коли твій мозок стане схожим на мій, — промурмотів він. — І ось я — знову розчарований, запитую себе, що ж коїться у твоїй голові!
Мені зразу зробилося легше.
— Та годі, — легковажно зауважила я, розслабившись, що мої думки й тепер зоставалися тільки моїми, — схоже, розум мій так і залишиться з дефектом. А зате я гарненька.
Коли я потроху почала звикати до себе, знову ставати самою собою, робилося дедалі легше жартувати з ним.
Едвард загарчав мені у вухо:
— Белло, ти завжди була не просто гарненькою.
Тут Едвард відірвався від мене і зітхнув.
— Гаразд, гаразд, — відповів він комусь.
— Що таке? — запитала я.
— Ти дедалі більше нервуєш Джаспера. Може, після першого полювання він нарешті розслабиться.
Я поглянула на Джасперове стривожене обличчя й кивнула. Не хотіла когось покусати тут, якщо до цього йшлося. Краще зірватися серед дерев, ніж серед родини.
— Гаразд. Тоді полювання, — погодилась я, і від хвилювання й передчуття у мене засіпало в животі. Я відірвала Едвардові долоні від своєї талії і, тримаючи його за одну руку, відвернулася від жінки в люстрі.
РОЗДІЛ 21. ПЕРШЕ ПОЛЮВАННЯ
— Через вікно? — запитала я, позираючи вниз із другого поверху.
Загалом я не так уже й боялася висоти, але через той факт, що тепер я могла настільки чітко бачити кожну подробицю внизу, перспектива значно менше приваблювала мене. Гостряки каміння на землі випиналися так, як я собі раніше й уявити не могла.
Едвард усміхнувся.
— Це найзручніший вихід. Якщо боїшся, я тебе сам винесу.
— Тепер, коли перед нами вічність, ти турбуєшся за ті кілька секунд, які у нас займе, щоб вийти через двері у двір?
Він трошки нахмурився.
— Внизу Ренесма та Джейкоб…
— А-а-а…
Еге ж. Тепер я чудовисько. І маю триматися подалі від усього, що може запустити мої дикі інстинкти. А зокрема — від людей, яких люблю. Навіть від тих, яких я ще толком і не знаю.