Варта всього іншого.
Мої відчуття були під контролем. Можливо, відчуття безпеки було оманливим, але справді приємно було усвідомлювати, що сьогодні я нікого не вбила. Якщо мені вдасться цілком уникати незнайомих людей, може, я витримаю близькість вовкулаки і дитини-напіввампіра, яку я любила?
— Я хочу побачити Ренесму, — мовила я. Коли спрага моя дещо вгамувалася (хоча й близько не зникла), мені важко було викинути з голови свої нещодавні хвилювання. Я хотіла примирити незнайомку, яка була моєю дочкою, із тою істотою, яку я любила ще три дні тому. Так дивно, так неправильно, що її більше немає в моєму лоні! Зненацька я відчула порожнечу й неспокій.
Едвард простягнув мені руку. Я взяла її — шкіра його здавалася теплішою, ніж перед тим. Щоки його трошки зарум’янилися, а круги під очима зникли.
Я не змогла втриматися й погладила його по щоці. І ще раз.
І коли я вдивлялася в його блискучі золоті очі, то мало не забула про своє попереднє прохання.
Було майже так само важко, як не піддатися спокусі людської крові, проте я якимсь чином пам’ятала про те, що маю бути обережною, коли звелася навшпиньки й охопила його за шию руками. Ніжно.
Він не так вагався, відповідаючи на мій рух — руки його зімкнулися в мене на талії й міцно притиснули мене до тіла. Вуста вп’ялися в мої, але відчуття було на диво м’яким. Мої ж губи більше не повторювали форми його вуст — вони тримали власну форму.
Як і раніше, у мене було враження, що дотик його шкіри, вуст, долонь проникав крізь мою гладеньку тверду шкіру до самих кісток. До самого мого нутра. Я й не уявляла, що зможу кохати його більше, ніж уже кохала.
Стара моя свідомість не могла вмістити стільки кохання. Старе моє серце не було достатньо міцним, щоб витримати його.
Можливо, саме ця частка мене старої перенеслася в нове життя, аби посилитися. Як співчуття у випадку з Карлайлом чи відданість у випадку з Есме. Либонь, я ніколи не відкрию в собі незвичайних здібностей, як Едвард, Аліса чи Джаспер. Може, я просто кохатиму Едварда більше, ніж будь-хто кохав ув історії світу.
Мені цього досить.
Я дещо пам’ятала: як накручувала його волосся собі на палець, як гладила пучками його груди, — але здебільшого відчуття були новими. Він сам був новим. Це було цілком нове відчуття — коли він цілував мене так безстрашно, так міцно. Я відповіла на цей міцний поцілунок і знагла відчула, що ми падаємо.
— Ой, — скрикнула я, і він розреготався піді мною, — я не хотіла отак тебе перекинути. З тобою все гаразд?
Він погладив мене по щоці.
— Трохи краще, ніж гаразд, — відповів він, і раптом на його обличчі з’явився збентежений вираз. — Ренесма? — запитав він непевно, наче чекаючи на підтвердження, що саме цього я найбільше хотіла в цю мить. Важко було відповісти, адже мені одночасно кортіло безлічі речей.
Не скажу, що його дратувало зволікання дорогою додому, і важко було думати про щось інше, окрім дотику його шкіри до моєї — від сукні вже мало що залишилося. Але згадка про Ренесму — до народження й після — дедалі більше здавалася сном. Здавалася нереальною. Всі мої спогади про неї були людськими спогадами, у них було щось штучне. Ніщо не видавалось явним, поки я не побачила його новими очима, не торкнулася новими руками.
Щохвилини реальність моєї маленької чужинки дедалі більше віддалялася від мене.
— Ренесма, — погодилась я сумно, скочила на ноги й потягнула Едварда за собою.
РОЗДІЛ 22. ОБІЦЯНА
Думка про Ренесму вивела її на перший план у моїй дивній новій просторій свідомості, увага якої так легко відверталася. Як багато питань!
— Розкажи мені про неї, — наполягла я, коли Едвард узяв мене за руку. Те, що ми трималися за руки, не сповільнило нашого руху.
— Вона не схожа ні на кого в світі, — відповів він, і знову в його голосі з’явилася майже релігійна відданість.
Я відчула напад ревнощів до цієї чужинки. Він знав її, а я ні. Це несправедливо.
— Наскільки вона схожа на тебе? А на мене? Чи на мене колишню?
— Наші риси розподілилися досить рівномірно.
— Вона була теплокровна, — пригадала я.
— Так. У неї б’ється серце, хоча й трошки швидше, ніж у людей. Температура тіла в неї також трішки вища, ніж у людини. Вона спить.
— Справді?
— І досить непогано для немовляти. Ми — єдині батьки в світі, яким не потрібен сон, а наша дитина любенько спить собі всю ніч, — гигикнув він.