Я спопелила його лютим поглядом. Я справді розпливчасто пам’ятала схожі слова. Але мій новий кмітливий розум на два кроки випереджав ті дурниці, що він зараз бовкав.
— Ти гадаєш долучитися до моєї родини як зять?! — верескнула я. Мій голос-дзвіночок підвищився на дві октави — і все одно звучав, як музика.
Еммет зареготав.
— Зупини її, Едварде, — муркнула Есме. — Вона шкодуватиме, якщо зараз поранить його.
Але позаду мене так нікого й не було.
— Ні! — у цей час наполягав Джейкоб. — Як ти можеш на це дивитися під таким кутом? Вона ж просто немовля, чорт забирай!
— А я про що!!! — зарепетувала я.
— Ти ж знаєш, що я про неї не думаю так! Ти гадаєш, Едвард дозволив би, щоб я й досі жив, якщо б це було правдою? Все, чого я прагну для неї, — це безпеки та щастя — невже це погано? Невже ти хочеш не цього самого? — волав він на мене.
У мене скінчилися слова, і я просто загарчала на нього.
— Вона дивовижна, правда? — почула я, як промурмотів Еммет.
— Вона ще й руху не зробила до його горла, — погодився Карлайл цілком приголомшено.
— Гаразд, тут ти виграв, — з претензією мовив Еммет.
— Тримайся від неї подалі, — зашипіла я на Джейкоба.
— Я не можу!
Я кинула крізь зуби:
— Спробуй. Починай уже.
— Це неможливо. Ти не пам’ятаєш, як я тобі був потрібен три дні тому? Як нам важко було триматися на віддалі одне від одного? Тепер твоя залежність зникла, правда?
Я тільки попелила його очима, не певна, до чого він веде.
— Це було через неї, — пояснив Джейкоб. — З самого початку. Ми мали бути разом — уже тоді.
Я згадала — і тут-таки втямила; щось у мені розслабилося, коли це божевілля знайшло пояснення. Але водночас моє роздратування посилилося. Невже він гадає, що такого пояснення мені достатньо? Що його уточнення переверне мою думку?
— Тікай, поки ще маєш нагоду, — застерегла я.
— Та ну тебе, Білко! Нессі теж мене любить, — заперечив він.
Я закам’яніла. Навіть припинила дихати. Позаду мене всі теж замовкли — зреагували тривожно.
— Як… ти її назвав?
Джейкоб зробив іще крок назад, засоромлено глянувши на мене.
— Ну, — забубонів він, — те ім’я, що ти вигадала, і не вимовиш, і я…
— Ти дав моїй дочці прізвисько Лох-Неського чудовиська?! — каркнула я.
І нарешті кинулася до його горла.
РОЗДІЛ 23. СПОГАДИ
— Вибач, Сете. Знаю, я мав стояти ближче.
Едвард і досі вибачався, і мені не здавалося це ні справедливим, ні доречним. Врешті-решт це не Едвард цілковито й непростимо втратив контроль над собою. Не Едвард намагався відірвати Джейкобу голову — Джейкобу, який навіть не перевернувся на вовка, щоб захищатися, — не Едвард випадково зламав Сетові плече і ключицю, коли той стрибнув, щоб розборонити. Не Едвард заледве не вбив свого найкращого друга.
Не те щоб найкращому другові зовсім не було за що відповісти, але ж очевидно: Джейкоб не зробив нічого такого, щоби спровокувати мою бурхливу реакцію.
Тож чи не я повинна була вибачатися? Я зробила другу спробу.
— Сете, я…
— Не хвилюйся через це, Белло, зі мною все гаразд, — мовив Сет, а Едвард воднораз із ним докинув:
— Белло, кохана, ніхто тебе не засуджує. Ти й так добре тримаєшся.
Вони ще ні разу не дали мені навіть речення закінчити.
І те, що Едвард ледве стримувався, щоб не усміхнутися, тільки погіршувало справи. Я знала, що Джейкоб не заслуговував на таку бурхливу реакцію, але Едварду, схоже, це приносило задоволення. Може, він би теж не відмовився бути перволітком і мати виправдання, щоб трохи зігнати на Джейкобі своє роздратування.
Я силкувалася цілковито притлумити злість, але це було важко, я ж бо знала, що зараз Джейкоб надворі з Ренесмою. Захищає її від мене, божевільного перволітка.
Карлайл примотав іще одну шину до Сетової руки, і Сет здригнувся.
— Вибач, вибач! — пробурмотіла я, знаючи, що мені все одно так і не вдасться сформулювати повноцінне перепрошення.
— Не дурій, Белло, — перебив Сет, поплескавши мене по коліну здоровою рукою, в той час як Едвард із другого боку потер мені руку.
Здавалося, Сет не має нічого проти, що я сиджу поряд із ним на канапі, поки Карлайл накладає шини.
— За півгодини зі мною все буде в нормі, — вів далі він, досі плескаючи мене по коліну й не зважаючи, яке воно холодне і тверде. — Та будь-хто вчинив би так само, дізнавшись про Джейкоба і Несс… — він обірвав себе на півслові та квапливо змінив тему. — Ну, принаймні ти мене не вкусила абощо. Оце було б прикро.