Я заховала обличчя в долонях і здригнулася на саму думку, на саму можливість цього. А це ж могло так легко статися! А вовкулаки реагують на вурдалацьку отруту зовсім не так, як люди, — для них вона токсична.
— Я погана.
— У жодному разі. Це я мав… — почав був Едвард.
— Припини, — зітхнула я. Не хотілося, щоб він картав себе за все, як він це завжди робив.
— Щастя, що Несс… Ренесма не отруйна, — мовив Сет по секундній ніяковій паузі. — Бо вона кусає Джейкоба повсякчас.
Я опустила руки.
— Справді?
— Натурально. Щойно він чи Роза невчасно піднесуть їй обід до рота. Роза вважає, це дуже прикольно.
Я вражено витріщилася на нього, водночас почуваючи провину за те, що це мене якось по-особливому потішило.
Звісно, я вже знала, що Ренесма не отруйна. Бо ж я була першою людиною, кого вона вкусила. Але цього я не сказала вголос, бо ж симулювала цілковиту непам’ять про нещодавні події.
— Що ж, Сете, — мовив Карлайл, випростуючись і відступаючи від нас, — гадаю, я зробив усе, що міг. Намагайся не рухатися… ну, кілька годин принаймні, — Карлайл хихикнув. — Хотів би я, щоб лікування людей приносило такі миттєві результати, — на секунду він поклав руку на Сетів чорний чуб. — Не крутися, — звелів він і зник нагорі. Я чула, як зачинилися двері в його кабінет, і мені стало цікаво, чи вже прибрали всі сліди мого перебування там.
— Деякий час я можу посидіти спокійно, — погодився Сет, коли Карлайл уже зник, а тоді широко позіхнув. Обережно, щоб не рушити руку, він схилив голову на спинку канапи й заплющив очі. За кілька секунд рот його розтулився.
Хвилину я хмурилася на його спокійне обличчя. Як Джейкоб, Сет, здається, мав дар засинати на власне бажання. Знаючи, що деякий час мені ні перед ким вибачатися, я звелася; від мого руху канапа навіть не здригнулася. Все, пов’язане з фізичними зусиллями, було дуже легким. Але решта…
Едвард провів мене до вікна і взяв за руку.
Лі нетерпляче ходила вздовж ріки, час від часу зупиняючись, аби поглянути на будинок. Легко було розрізнити, коли вона очима шукала свого брата, а коли — мене. Вираз її змінювався з турботливих позирків на убивчі погляди.
Я чула, як Джейкоб і Розалія на ґанку тихенько гиркаються, чия зараз черга годувати Ренесму. Ці стосунки бути такими ж натягнутими, як завжди; вони сходилися тільки в одному: мене треба тримати подалі від моєї власної дитини, поки я на сто відсотків не вилікувалася від нападів роздратування. Едвард не погоджувався з їхнім вироком, але я не сперечалася. Я теж хотіла мати певність. Щоправда, мене турбувало, що мої сто відсотків і їхні сто відсотків можуть суттєво відрізнятися.
Якщо не рахувати їхньої сварки, Сетового повільного дихання, а ще злостивого зітхання Лі, було зовсім тихо. Еммет, Аліса та Есме полювали. Джаспер лишився вдома, щоб наглядати за мною. Зараз він ненав’язливо стояв за колоною сходів, намагаючись не набридати.
Я скористала спокоєм у хаті для того, щоб обміркувати все, що Едвард і Сет сказали мені, поки Карлайл накладав шини на Сетову руку. Поки я горіла, то багато чого проґавила, отож це була перша справжня нагода заповнити пробіли.
Головним був кінець міжусобної війни з Семовою зграєю — ось чому всі так вільно йшли собі з дому й верталися, коли заманеться. Перемир’я було міцнішим, ніж завжди. Чи радше відповідальнішим — це з чиєї точки зору дивитися.
Відповідальним — бо найвищий закон над усіма законами зграї виголошував, що жоден вовк ніколи не вб’є особу, з якою іншого вовка поєднує імпринтинг. Цього не стерпить уся зграя. А провина, вмисна чи невмисна, не зможе бути прощена; задіяні вовки битимуться на смерть — іншого виходу немає. Колись дуже давно таке трапилося — ненавмисно. Жоден вовкулака ніколи зумисно таким чином не знищить свого брата.
Отож Ренесма була недоторканна через те, що Джейкоб до неї зараз почував. Я намагалася більше думати про позитивний бік цієї справи, ніж негативний, хоча це й було нелегко. У моїй свідомості зараз було досить місця, щоб прихистити обидва почуття.
І Сем не міг оскаженіти через моє переродження, адже Джейкоб — волею справжнього Вожака — дав своє веління на це. Мене мучило усвідомлення, чим я зобов’язана Джейкобу, бо мені насправді кортіло просто лютитися на нього.
Я наполегливо спрямовувала свої думки в інше русло, щоб контролювати власні емоції. Я міркувала ще над одним цікавим феноменом: хоча зграї між собою не могли спілкуватися подумки, Джейкоб і Сем виявили, що вожаки, перевернувшись на вовкулак, здатні говорити між собою. Це спілкування було не таким, як раніше: вони вже не чули кожної думки, як до розриву. Тепер це більше було схоже на звичайну розмову, пояснив Сет. Сем міг чути тільки ті думки, якими Джейкоб хотів поділитися, і навпаки. І тепер, коли вони знову почали розмовляти, то виявили, що можуть спілкуватися і на віддалі.