Ренесма потягнулася до мене воднораз зі мною, обличчя її осяяла сліпуча усмішка. Вона так зграбно сіла в мене на руках, ніби вони були призначені саме для неї. І тут-таки притулила гарячу ручку мені до щоки.
Хоча я вже була готова до цього, я хапнула ротом повітря, коли побачила спогад як образ у своїй голові. Він був яскравий і барвистий, але водночас прозорий.
Вона нагадувала мені, як я погнала Джейкоба через газон, атакувавши його, і як Сет стрибнув поміж нами. Вона все бачила й чула абсолютно чітко. І та граційна досконала мисливиця, яка стрибнула за своєю здобиччю, мов стріла, випущена з лука, не була схожа на мене. То був хтось інший. Моє почуття провини на якусь мікроскопічну частку зменшилося, поки Джейкоб стояв отак, піднявши перед собою руки у захисному жесті. Руки його не тремтіли.
Едвард хихикнув — він-бо бачив думки Ренесми разом зі мною. А тоді ми вдвох здригнулися, почувши, як тріснули Сетові кістки.
Ренесма усміхнулася сліпучою усмішкою, і в своєму спогаді про подальші переплутані події вона ні разу не випустила з уваги Джейкоба. Я відчула щось нове у спогаді про Джейкоба — вона не так захищала його, як заявляла на нього свої права. Я мала виразне відчуття, що вона була рада, коли Сет кинувся, зупиняючи мене в стрибку. Вона не хотіла, щоб я поранила Джейкоба. Адже він був її.
— О, чудово, — застогнала я. — Просто чарівно.
— Це тому, що на смак він набагато кращий, ніж будь-хто з нас, — запевнив мене Едвард голосом, який виказував його власне роздратування.
— Я ж казав тобі, що вона теж мене любить, — підкусив мене Джейкоб із другого кінця кімнати, не зводячи погляду з Ренесми. Але жарт його був не зовсім щирим — напруження в очах не зникло цілковито.
Ренесма нетерпляче поплескала мене по обличчю, вимагаючи уваги. Ще один спогад: Розалія лагідно розчісувала її кучерики. Їй було дуже приємно.
Потім Карлайл зі своїми вимірюваннями, коли вона мала витягуватися й застигати. Це їй було нецікаво.
— Схоже, вона збирається ввести тебе в курс справи щодо всього, що ти проґавила, — на вухо мені зауважив Едвард.
Коли вона ошелешила мене наступним спогадом, у мене поморщився ніс. Від дивного металевого горнятка — достатньо міцного, щоб його нелегко було прокусити, — піднімався запах, від якого у мене запекло в горлі. Ой-ой!
І в ту ж таки мить Ренесму забрали з моїх рук, а самі руки скрутили в мене за спиною. Я не боролася з Джаспером — просто поглянула на Едвардове перелякане обличчя.
— Що я такого зробила?
Едвард зиркнув на Джаспера в мене за спиною, а тоді знову на мене.
— Але ж Ренесма згадувала, як відчувала спрагу, — пробубонів він, наморщивши чоло. — Вона згадувала смак людської крові.
Джасперові руки ще дужче стиснули мої. Якась ділянка мого мозку відмітила, що це було не так уже й незручно, тим паче абсолютно не боляче, як могло б бути, якби я була людиною. Я була певна, що легко викручуся з його рук, але не хотіла битися.
— Так, — погодилась я. — І що?
Едвард іще сильніше насупився, а тоді раптом його чоло прояснилося. Він розсміявся.
— І зовсім нічого, схоже на те. Цього разу занадто бурхливо зреагував я. Джаспере, відпусти її.
Руки, які тримали мене, зникли. Відчувши свободу, я потягнулася до Ренесми. Едвард віддав мені її без вагань.
— Я не розумію, — мовив Джаспер. — Я цього не витримую.
Здивовано я спостерігала, як Джаспер подався у двір. Лі посторонилася, коли він помчав до річки й перескочив її одним великим стрибком.
Ренесма торкнулася моєї щоки, повторивши цю сцену втечі, наче ще раз прокрутила магнітофон. В її думках я відчувала невисловлене питання — воно луною повторювало моє власне.
Я вже подолала подив через її чудернацький дар. Він здавався цілком природною її рисою, чимось, чого й слід було очікувати. Може, тепер, коли я сама стала частиною надприродного, я вже ніколи не буду скептиком.
Але що сталося з Джаспером?
— Він повернеться, — відповів Едвард чи то мені, чи то Ренесмі — не певна. — Йому просто треба побути на самоті, щоб трішки поміняти власну картину світу, — кутик його рота зраджував посмішку.
Ще один людський спогад: Едвард якось сказав мені, що Джасперові стане легше, якщо я «переживатиму важкі часи, адаптуючись» до нового вурдалацького життя. Ми саме обговорювали, скількох людей я уб’ю за перший рік як перволіток.