— О! — усе, на що я спромоглася.
— Я знаю, — прошепотів Едвард.
Ми постояли хвильку, пригадуючи. Хоча мої спогади були людськими, захмареними, вони цілком полонили мене.
Він усміхнувся широкою осяйною усмішкою і розреготався.
— Гардеробна — за оцими подвійними дверима. Маю тебе попередити — вона більша за саму кімнату.
Я навіть не глянула на двері. У світі не було нічого, крім Едварда, — його руки обвилися довкруж мене, його солодке дихання торкалося мого обличчя, а вуста були за кілька дюймів від моїх — і зараз уже ніщо не могло відвернути моєї уваги, хай навіть я і вампір-перволіток.
— Ми скажемо Алісі, що я перш за все побігла до одягу, — прошепотіла я, пестячи його волосся та прихиляючи його обличчя ближче до себе. — Ми скажемо, що я кілька годин поспіль бавилася, приміряючи сукні. Ми просто збрешемо.
Він миттю підхопив мій настрій, а може, і сам уже давно так само почувався, просто як джентльмен дозволяв мені цілковито насолодитися своїм подарунком на день народження. З несподіваною пристрастю він притягнув моє обличчя до себе, тихий стогін вихопився в нього з горла. Від цього звуку моє тіло прошив електричний розряд, наче я оскаженіла через те, що не можу достатньо швидко опинитись якнайближче до нього.
Я чула, як під нашими долонями рветься тканина, і пораділа, що принаймні мій одяг і так уже перетворився на непотріб. Але його вбрання теж запізно було рятувати. Я відчувала, що ігнорувати чудове біле ліжко, — просто вияв нечемності, але ми не встигнемо дістатися його.
Цей другий медовий місяць був не таким, як перший.
Час, який ми провели разом на острові, був найвищою точкою мого людського життя. Найкращою його частиною. Я була ладна тягнути й тягнути своє людське життя, аби тільки ще хоч трошки продовжити відчуття, які вперше зазнала з ним. Адже в новому існуванні тілесні мої відчуття вже ніколи не будуть такими, як раніше.
Але після сьогоднішнього дня я мала би здогадатися, що нові почування будуть набагато кращими.
Тільки зараз я могла по-справжньому оцінити Едвардову вроду — роздивитися кожну рису його прегарного обличчя, його стрункого бездоганно тіла, кожен вигин і кожну западинку, бо тепер я мала нові зіркі очі. Я могла по-справжньому вдихнути його чистий і яскравий запах, пучками пальців відчути неймовірну шовковистість його мармурової шкіри.
Вся моя шкіра співала під його долонями.
Коли наші переплетені тіла граційно впали на пісочної барви підлогу, я відчувала поряд із собою цілком нового — цілком іншого — чоловіка. Жодної обережності, жодних обмежень. Жодного страху — особливо страху! Ми могли кохатися в унісон — ми могли обоє цілковито віддаватися цьому. Нарешті ми були рівні.
Як і всі сьогоднішні цілунки, кожен дотик був набагато потужнішим, ніж те, до чого я звикла. Як же він раніше стримував, обмежував себе! Тоді це було просто необхідно, але я не могла повірити, як багато я втрачала!
Я силкувалася не забувати, що зараз я дужча за нього, але важко було на чомусь зосередитися, коли мене переповнювали такі неймовірні відчуття — кожна часточка мого тіла повсякчас відвертала мою увагу. Та якщо я й завдала йому болю, він не поскаржився.
І тільки десь на споді моєї свідомості мене мучила одна головоломка. Я ніколи не змучуся, та й він також. Нам не треба затамовувати подих, чи спочивати, чи їсти, чи ходити в туалет; у нас більше немає земних людських потреб. У нього — найпрекрасніше, найдосконаліше в світі тіло, і воно цілковито належить мені, і здається, ніколи не настане момент, щоб я подумала: Ну, на сьогодні вже досить. Мені завжди кортітиме більше й більше. І наш день ніколи не закінчиться. Отож у такій ситуації як ми зможемо зупинитися?
Та я зовсім не переймалася через те, що так і не знайшла відповіді на це питання.
Краєм ока я помітила, що небо почало світлішати. Крихітний океан надворі з чорного перетворився на сірий, десь зовсім неподалік заспівав жайворонок — може, він звив собі гніздечко поміж троянд.
— Скажи, а ти скучаєш? — запитала я, коли пісня обірвалася.
Це не вперше ми заговорили, проте не можна сказати, що ми підтримували бесіду.
— Скучаю за чим? — муркнув він.
— За всім — за теплом, за м’якою шкірою, за тонкими запахами… Я почуваюся, наче нічого не втратила, але мені просто здалося, що тобі має бути трішки сумно через те, що втратив ти.