— Головне — баланс, кохана. Тобі так добре вдається з усім упоратися, що я певен, тобі не знадобиться багато часу, аби навчитися стратегічного планування.
— У нас же вся ніч попереду, правда?
Він вишкірився ширше.
— Ти гадаєш, я б тобі дозволив зараз одягнутися, якби це було не так?
Цього було досить, аби я змогла перетривати денні години. Я зможу контролювати це жадання, яке переповнює, спустошує мене, і тоді я стану гарною… мені важко було вимовити слово навіть подумки. Хоча Ренесма дуже реально й вагомо увійшла в моє життя, було й досі нелегко думати про себе як про матір. Гадаю, будь-яка жінка почувалася б так само, якби в неї не було дев’ятьох місяців, аби зжитися з думкою. І якби в неї була дитина, яка щогодини змінюється.
І миттю згадка про Ренесму, яка так швидко проживає своє життя, змусила мене рознервуватися. Я навіть не затрималася перед вишукано різьбленими подвійними дверима, щоб помилуватися на гардероб, який зібрала Аліса. Я просто увірвалася всередину, щоб підхопити першу-ліпшу річ. Але мені слід було здогадатися, що мене чекає випробування.
— Що з цього моє? — прошипіла я. Як і обіцяно, гардеробна була більшою за нашу кімнату. Мабуть, вона була більшою за решту будинку, разом узяту, але щоб упевнитися, мені б довелося виміряти її на кроки. Я на хвильку уявила, як Аліса переконує Есме відмовитися від класичних пропорцій і погодитися на цю гігантоманію. Цікаво, як Алісі це вдалося.
Все було загорнене в спеціальні торбинки, чисті й білі, ряд за рядом.
— Наскільки я знаю, усе, крім оцього рядочка, — Едвард торкнувся перекладини ліворуч від дверей, — твоє.
— Усе?!
Він стенув плечима.
— Аліса, — зітхнули ми в унісон. Він ужив її ім’я на пояснення, я ж як лайку.
— Чудово, — буркнула я і смикнула змійку на найближчому пакунку. І просто зойкнула, уздрівши шовкову сукню до землі — рожеву, як дитяче платтячко.
Аби знайти хоч щось нормальне, тут можна витратити цілий день!
— Дозволь допомогти, — запропонував Едвард. Він понюхав повітря й рушив на запах у найдальший кінець довгої кімнати. Там стояв убудований комод. Едвард висунув одну з шухлядок. Із тріумфальною посмішкою він простягнув мені пару мистецьки вибілених джинсів.
Я порхнула до нього.
— Як тобі вдалося?
— Джинси мають свій запах — як і все решта. Отож… бавовна?
Він попрямував за своїм носом до невеличкої полиці, де знайшлася біла футболка на довгий рукав. Він кинув її мені.
— Дякую, — гаряче подякувала я. Я понюхала обидві тканини, запам’ятовуючи запахи для наступних пошуків у цій божевільні. Я вже запам’ятала шовк і атлáс; їх я уникатиму.
Знайти одяг для себе в Едварда не забрало і кількох секунд — якби я на власні очі не бачила його голим, то могла б заприсягтися, що немає нічого прекраснішого, ніж Едвард у штанях кольору хакі та світлому пуловері, — а тоді він узяв мене за руку. Ми помчали через внутрішній садок, легко перескочили через мур і влетіли в ліс на карколомній швидкості. Я вивільнила руку, щоб ми могли ще раз позмагатися. Цього разу він мене обігнав.
Ренесма вже прокинулася; вона сиділа на підлозі поряд із Розою та Емметом і гралася купкою погнутого срібного начиння. У правій ручці вона затиснула покручену срібну ложку. Щойно вона угледіла мене крізь скло, то пожбурила ложку на підлогу — у паркеті лишилася відчутна вм’ятина — і наказово тицьнула в мене. Всі довкола розсміялися; Аліса, Джаспер, Есме та Карлайл сиділи на канапі, спостерігаючи за нею, наче вона була найцікавішим у світі кіно.
Я була в дверях, перш ніж вони встигли засміятися, перетнула кімнату й тої ж таки миті підхопила її з підлоги. Ми широко всміхнулися одна одній.
Вона змінилася, але не надто. Знову трішки виросла — перетворювалася з немовляти на дитину. У неї на чверть дюйма виросли кіски, і кучерики підстрибували від кожного руху. Я дозволила собі пригадати свої страхи — я собі нафантазувала значно гірше. Завдяки перебільшеним страхам реальні зміни я сприйняла майже з полегшенням. Навіть без Карлайлових вимірів я була певна, що ріст її уповільнився порівняно з учорашнім днем.
Ренесма поплескала мене по щоці. Я здригнулася. Вона знову була голодна.
— Коли вона прокинулася? — запитала я, тільки-но Едвард зник у коридорі, що вів на кухню. Я була переконана, що він саме збирається зладнати їй сніданок, адже побачив її думки так само чітко, як і я. Цікаво, чи помітив би він особливість її контакту, якби тільки він один мав змогу спілкуватися з нею? Мабуть, він би просто слухав її, як слухає всіх інших…