Запала цілковита тиша.
Лі й Сет прослизнули в дім позаду нього, зараз вони були у своїй людській подобі; у них обох затрусилися руки від напруги, яка зависла в кімнаті.
— Розо, — мовила я, простягнувши руки. Без жодного слова Розалія віддала мені Ренесму. Я притиснула її ближче до свого нерухомого серця, хапаючись за неї, як за талісман, аби не зірватися. Я триматиму її на руках доти, доки не переконаюся, що моє рішення загризти Джейкоба ґрунтується на виважених міркуваннях, а не на люті.
Ренесма сиділа дуже тихо, вона спостерігала і слухала. Скільки вона вже розуміла?
— Чарлі скоро буде тут, — спокійно сказав мені Джейкоб. — Він їде одразу за мною. Я так зрозумів, що Аліса побігла по темні окуляри для тебе?
— Ти забагато розумієш, — процідила я крізь зуби. — Ти… що… накоїв?!
Джейкобова усмішка розтанула, але він і досі був занадто збуджений, щоб відповісти серйозно.
— Білявка й Еммет сьогодні збудили мене своєю нескінченною розмовою про те, що ви всі переїжджаєте на інший кінець країни. Хіба я міг тобі дозволити поїхати? Чарлі був найбільшою проблемою, правда? Що ж, проблема вирішена.
— Ти хоч усвідомлюєш, що наробив? Розумієш небезпеку, якій піддаєш його?
Він фиркнув.
— Я не піддаю його небезпеці. Хіба що ти могла б. Але ж у тебе надприродний самоконтроль, правда? Це не так прикольно, як читання думок, якщо хочеш знати мою думку. Не так захопливо.
Едвард метнувся через кімнату, ледь не кинувшись Джейкобу в обличчя. І хоча він був на голову нижчий за Джейкоба, той сахнувся від його приголомшливої люті, наче Едвард нависнув над ним.
— Це в теорії, дворняго, — рикнув він. — Ти гадаєш, що ми маємо провести випробування на Чарлі? Ти усвідомлюєш, через який фізичний біль доведеться пройти Беллі через тебе, навіть якщо вона встоїть? А через який емоційний — якщо не встоїть? Я так бачу, що станеться з Беллою, більше не хвилює тебе! — останнє слово він просто виплюнув.
Ренесма стурбовано притиснула пальчики мені до щоки і дуже емоційно повторила для мене останню сцену.
Едвардові слова нарешті пробили діру у Джейкобовому дивно піднесеному гуморі. Вуста його похмуро стиснулися.
— Беллі доведеться пройти через біль?
— Такий, мов їй застромляють у горло розпечену до білого коцюбу!
Я здригнулася, пригадуючи запах чистої людської крові.
— Я не знав, — прошепотів Джейкоб.
— То може, варто було спершу спитатися? — проричав Едвард крізь зціплені зуби.
— Ти б мене зупинив.
— Тебе слід було зупинити…
— Не про мене мова, — втрутилась я. Я стояла нерухомо, тримаючись за Ренесму і за свій здоровий глузд. — Мова про Чарлі, Джейкобе. Як ти міг так піддати його небезпеці? Ти не розумієш, що його вибір зараз — смерть або перетворення на вурдалака? — мій голос затремтів від сліз, які вже ніколи не проллються з моїх очей.
Джейкоб і досі переймався через Едвардові звинувачення, а мої слова, схоже, зовсім не турбували його.
— Розслабся, Белло. Я йому нічого не розказував такого, чого б ти не хотіла.
— Але ж він приїде сюди!
— Еге ж, такий був план. Хіба він не включав головного пункту — «нехай Чарлі сам робить хибні висновки»? Ось я і виметикував олживий хід, якщо можна так сказати.
Мої пальці на мить відірвалися від Ренесми. Я миттю знову стиснула їх.
— Джейкобе, скажи прямо. Мені бракує терпцю на викрутаси.
— Белло, я йому нічого про тебе не розповідав. Майже нічого. Я розповів йому про себе. Я б радше висловився так — я показав.
— Він перевернувся на вовка на очах у Чарлі, — прошипів Едвард.
— Ти… що?! — прошепотіла я.
— Він сміливий. Такий самий сміливий, як і ти. Свідомості не втратив, блювати не почав — нічого такого. Маю зізнатися, я був заскочений. Але ти би побачила його обличчя, коли я почав роздягатися! Це було щось! — пирхнув Джейкоб.
— Ти просто ідіот! У нього міг статися серцевий напад через тебе!
— З Чарлі все гаразд. Він крутий. Якщо ти мені даси хвильку, то сама переконаєшся, що я вам тут іще послугу зробив.
— Півхвилини, Джейкобе, — голос мій був сухим і сталевим. — Маєш тридцять секунд на те, щоб висловитися, перш ніж я віддам Ренесму Розалії і відгризу твою жалюгідну голову. Цього разу Сет не встигне зупинити мене.
— Боже, Белло! Раніше ти таких мелодрам не влаштовувала. Це теж притаманно вампірам?
— Двадцять шість секунд.
Джейкоб закотив очі й упав у найближче крісло. Його маленька зграя змінила позиції — вони розташувалися з флангів, але зовсім не розслабилися, як він. Лі не спускала з мене очей, зуби вона ледь-ледь заголила.