Тоді я зосередилася на спокійному серцебитті Ренесми, щоб заспокоїтися і собі. Допомогло досить швидко.
— Так тримати, Белло, — пошепки похвалив мене Джаспер. Едвард міцніше притиснув мене за плечі.
— Ти впевнений? — запитала я його.
— Абсолютно. Ти зможеш упоратися із чим завгодно, — він усміхнувся й поцілував мене.
Це був не зовсім невинний поцілунок, і мої несподівані реакції знову підвели мене. Едвардові вуста мов упорснули збуджувальний препарат просто мені в жили. Я відчула несамовите бажання. Довелося зібрати всю волю в кулак, аби не забувати, що в мене немовля на руках.
Джаспер відчув, як у мене змінився настрій.
— Е-е-е… Тобі, Едварде, не слід зараз так її збуджувати. Вона повинна мати здатність зосередитися.
Едвард відсторонився.
— Ой, — сказав він.
Я засміялася. Від самого початку саме я неодноразово повторювала це слово.
— Пізніше, — мовила я, і від очікування моє лоно стиснулося в клубок.
— Зосередься, Белло, — нагадав Джаспер.
— Так, — я відсторонилася від тремких почуттів. Чарлі — ось моя головна задача. Сьогодні Чарлі має бути в безпеці. А в нас іще ціла ніч попереду…
— Белло.
— Вибач, Джаспере.
Еммет зареготав.
Шум крузера Чарлі все наближався. Легковажна мить минулася, і всі втихомирилися. Я схрестила ноги й практикувалася в морганні.
Машина під’їхала до входу і кілька секунд стояла з увімкненим мотором. Цікаво, Чарлі нервується так само, як і я? Тоді мотор заглух, і грюкнули дверцята. Три кроки по траві, тоді вісім тупотливих кроків дерев’яними сходами. Ще чотири лункі кроки через ґанок. Тиша. Чарлі двічі глибоко вдихнув.
Тук-тук-тук.
Я вдихнула — це має бути востаннє. Ренесма зручніше вмостилася в мене на руках, ховаючи обличчя в моєму волоссі.
Карлайл відчинив двері. Напружений вираз його обличчя перетворився на привітний, наче хтось перемкнув канали в телевізорі.
— Добридень, Чарлі, — мовив він, маючи в міру присоромлений вигляд. Кінець кінцем ми мали бути в Атланті в Центрі контролю інфекційних хвороб. Чарлі знав, що йому збрехали.
— Карлайле, — сухо привітався Чарлі. — Де Белла?
— Я тут, тату.
Ох! Мій голос звучав цілком неправильно. До того ж я використала повітря, щоб заговорити. Я коротко вдихнула, щоб поновити запас, радіючи, що кімната ще не насичена запахом Чарлі.
Порожній вираз обличчя Чарлі краще за слова підтвердив, як дивно прозвучав мій голос. Очі його сфокусувалися на мені й розширилися.
Я розпізнавала почуття, які змінювалися на його обличчі.
Шок. Недовіра. Біль. Втрата. Страх. Злість. Підозра. Дужчий біль.
Я закусила губу. Дивне було відчуття: здавалося, мої нові зуби гостріше вп’ялися в мою гранітну шкіру, ніж колишні людські зуби впивалися в мої м’які людські вуста.
— Це ти, Белло? — прошепотів він.
— Еге ж, — я здригнулася від власного лункого голосу. — Привіт, тату.
Він глибоко вдихнув, щоб відновити рівновагу.
— Добридень, Чарлі, — привітався до нього Джейкоб із дальнього кутка. — Як справи?
Чарлі послав Джейкобу короткий палючий погляд, здригаючись на згадку про недавні події, а тоді знову перевів очі на мене.
Він повільно перетнув кімнату й нарешті зупинився за кілька футів од мене. Метнув звинувачувальний погляд на Едварда, а тоді його очі знову вп’ялися в мої. Тепло його тіла обдавало мене з кожним ударом серця.
— Белло? — знову перепитав він.
Я заговорила трошки нижчим голосом, намагаючись приглушити дзвінкі ноти.
— Це справді я.
Він стиснув щелепи.
— Вибач, тату.
— З тобою все гаразд? — наполегливо запитав він.
— Щира правда — все чудово, — запевнила я його. — Я здорова, як кобила.
Тут мій кисень закінчився.
— Джейк сказав, що це було… необхідно. Що ти помирала, — промовив він так, наче й на йоту не вірив у ці слова.
Я напружилася, зосередилася на теплій вазі Ренесми, схилилася до Едварда, щоб відчути підтримку, і вдихнула.
Запах Чарлі обпік мене вогнем — язики полум’я лизнули горлянку. Але це був не просто біль. Це був наглий удар жаги. Чарлі пахнув так смачно, як я й не могла собі уявити. Хоч якими апетитними здавалися невідомі туристи, котрі стрілися мені під час полювання, але Чарлі пахнув удвічі спокусливіше. І він стояв усього за кілька футів од мене, і від нього сухе повітря наповнювалося вологим ароматом, від якого текли слинки.
Але зараз я була не на полюванні. І це був мій батько.