Едвард зі співчуттям стиснув мене за плечі, а Джейкоб кинув на мене з протилежного боку кімнати винуватий погляд.
Я спробувала взяти себе в руки й не зважати на біль і нестримну спрагу. Чарлі чекав на мою відповідь.
— Джейкоб сказав тобі правду.
— Це на тебе так схоже, — проричав Чарлі.
Я сподівалася, що Чарлі, попри зміни у моєму обличчі, зможе прочитати на ньому докори сумління.
Схована під моїм волоссям, Ренесма нюхнула повітря, коли запах Чарлі долинув і до неї. Я міцніше стиснула її.
Чарлі зауважив мій стурбований погляд униз і прослідкував за ним.
— О, — мовив він, і з його обличчя миттю злетіла лють, залишилось тільки здивування. — Ось вона. Сирітка, яку, Джейкоб казав, ви всиновлюєте.
— Моя племінниця, — гладко збрехав Едвард. Мабуть, він вирішив, що схожість Ренесми на нього все одно неможливо буде приховати. Ліпше зізнатися з самого початку, що вони — родичі.
— Я гадав, ти втратив усю родину, — зауважив Чарлі, і знову в його голосі з’явилося звинувачення.
— Я втратив батьків. Мого старшого брата всиновили, як і мене. І я більше ніколи його не бачив. Але судові виконавці знайшли мене, коли брат із дружиною загинули в автокатастрофі, бо в дитини більше не було жодних родичів.
Едварду це чудово вдавалося. Голос його був рівним, у ньому звучала невинність саме у достатній мірі. Мені доведеться попрактикуватися, щоб і собі навчитися такого.
Ренесма визирнула з-під мого волосся, знову нюхаючи повітря. Вона сором’язливо зиркнула на Чарлі з-під довгих вій, а тоді знову заховалася.
— Вона… вона… е-е-е… вона — красуня.
— Так, — погодився Едвард.
— Але ж це — велика відповідальність. А ви двоє тільки починаєте життя.
— А як іще ми могли вчинити? — Едвард легенько погладив пучками її щоку. Я помітила, як він на мить торкнувся її вуст — це було нагадування. — Ви б самі хіба від неї відмовилися?
— Гм. Ну… — він неуважно похитав головою. — Джейк сказав, її звати Нессі?
— Ні, — відтяла я — голос мій прозвучав гостро й пронизливо. — Її ім’я Ренесма.
Чарлі знову перевів погляд на мене.
— А ти що думаєш із цього приводу? Може, Карлайл та Есме…
— Вона моя, — не дала я йому договорити. — Я хочу її.
Чарлі нахмурився.
— Ти хочеш, аби я в такому молодому віці став дідусем?
Едвард усміхнувся.
— Карлайл теж тепер дідусь.
Чарлі кинув недовірливий погляд на Карлайла, який і досі стояв біля дверей; він мав вигляд молодшого, вродливішого Зевсового брата.
Чарлі пирхнув і розреготався.
— Гадаю, від цього мені трішки легше, — він перевів очі на Ренесму. — Від неї просто неможливо погляду відвести.
Його легке дихання заповнило простір між нами.
Ренесма нахилилася до запаху, відкинула моє волосся й уперше прямо подивилася йому в обличчя. Чарлі хапнув ротом повітря.
Я знала, що він бачить. Мої очі — свої очі — на її довершеному личку.
Чарлі важко дихав. Вуста його затремтіли, і я збагнула, що він беззвучно рахує. Він відраховував назад місяці, намагаючись дев’ять місяців утиснути в один. Силкуючись зліпити події докупи, але не в змозі пояснити появу речового доказу, який зараз сидів просто перед ним.
Джейкоб підвівся, перетнув кімнату й поплескав Чарлі по спині. Він нахилився й щось шепнув Чарлі на вухо; тільки Чарлі не знав, що ми всі все чули.
— Без подробиць, Чарлі. Все буде гаразд. Я запевняю.
Чарлі ковтнув і кивнув. А тоді зробив крок до Едварда, стиснувши кулаки, й різонув його палючим поглядом.
— Я не хочу знати подробиць, але з мене досить брехні!
— Вибачте, — спокійно відказав Едвард, — але вам краще добре затямити офіційну версію, ніж дізнатися правду. Якщо ви хочете зберегти секрет, то вам слід пам’ятати тільки офіційну версію. Це захистить Беллу й Ренесму, а також і всіх нас. Заради них ви згодитеся на брехню?
В кімнаті стояло повно статуй. Я схрестила ноги.
Чарлі фукнув і обернув лютий погляд до мене.
— Ти могла б мене якось попередити, дитинко.
— Невже від цього тобі б стало легше?
Він насупився, а тоді став навколішки переді мною. Я бачила, як у нього на шиї під шкірою пульсує кров. Я відчувала її теплу вібрацію.
Відчувала це й Ренесма. Вона всміхнулася й простягнула до нього рожеву долоньку. Я притримала її. Вона притулила другу руку мені до щоки, щоб я прочитала її думки: спрага, цікавість, обличчя Чарлі. Щось було таке в цьому видінні, що дало мені змогу збагнути: вона добре затямила Едвардові слова; вона визнала спрагу, проте тут-таки спромоглася подолати її.