— Ого, — задихнувся Чарлі, поглянувши на її ідеальні зубки. — Скільки їй?
— М-м-м…
— Три місяці, — сказав Едвард, а тоді повільно додав, — тобто вона на вигляд — тримісячне немовля. У якомусь сенсі вона молодша, а в якомусь і доросліша.
Навмисно привертаючи увагу Чарлі, Ренесма помахала йому.
Чарлі судомно кліпнув повіками.
Джейкоб пхнув його ліктем.
— Я ж вам казав, що вона особлива, пам’ятаєте?
Чарлі скулився і відхилився від Джейкоба.
— Та годі вам, Чарлі, — простогнав Джейкоб. — Я такий самий, як і був завжди. Просто вдайте, що сьогоднішнього вечора не було.
На саму згадку в Чарлі побіліли вуста, але він коротко кивнув.
— А ти яким боком до цього всього причетний, Джейку? — запитав він. — І скільки знає Біллі? І чому ти тут?
Він поглянув на Джейкобове обличчя, яке пашіло, коли той дивився на Ренесму.
— Ну, я вам геть усе можу розповісти… і Біллі знає все чисто… але вам доведеться багато чого почути про вовку…
— Ох, — не втримався Чарлі, затуляючи вуха. — Не треба.
Джейкоб вишкірився.
— Чарлі, все буде чудово. Просто намагайтеся не вірити в те, що побачили.
Татко промимрив щось нерозбірливе.
— Давай! — знагла заволав Еммет своїм глибоким басом. — Давай, «Ґейторс»!
Джейкоб і Чарлі аж підстрибнули. Решта ж застигли.
Чарлі першим відійшов, через плече поглянув на Еммета й запитав:
— Флорида виграє?
— Щойно забили перший гол, — підтвердив Еммет. Він метнув на мене погляд, вигнувши брову, як лиходій у водевілі. — Давно пора хоч комусь тут було забити гол.
Я заледве стримала сичання. Отут засичати в присутності Чарлі? Це вже перетинало будь-які межі.
Але Чарлі зараз не помічав нічого. Він іще раз глибоко вдихнув, втягнувши повітря так, наче хотів, щоб воно пройшло геть до черевиків. Я заздрила йому. Він схопився на ноги, обійшов Джейка й упав у крісло.
— Ну, — зітхнув він, — побачимо, чи зможуть вони втримати перевагу.
РОЗДІЛ 26. БЛИСК
— Не знаю, що варто говорити Рене, а що ні, — мовив Чарлі, вже однією ногою за порогом. Він випростав плечі, й у нього забурчало в животі.
Я кивнула.
— Знаю. Не хотілося б її лякати. Ліпше захистити її від цього. Такі речі не для нервових.
Один кутик його рота сумно загнувся.
— Я б теж спробував захистити тебе від цього, якби знав як. Але ж ти ніколи не належала до категорії нервових, правда?
Я усміхнулася у відповідь, крізь зуби зробивши вдих, який обпік мені горло.
Чарлі неуважливо поплескав себе по животі.
— Щось придумаю. У нас іще є час усе обговорити, правда ж?
— Правда, — пообіцяла я.
В якомусь сенсі це був дуже довгий день, а в якомусь — неймовірно короткий. Чарлі спізнювався на вечерю — Сью Клірвотер запросила його та Біллі. Оце буде сумний вечір, та Чарлі хоч поїсть нормальної їжі; я раділа, що хтось намагається врятувати його від голодної смерті, оскільки сам він куховарити не здатен.
Напруга не відпускала цілий день, і від цього хвилини текли повільно; Чарлі так і не розслабив закам’янілих плечей. Проте зараз він не квапився йти геть. Він передивився дві гри — на щастя, занадто занурений у власні думки, щоб помічати Емметові масні жарти й натяки, які ставали дедалі виразнішими й усе менше стосувалися футболу, — потім послухав коментарі після матчу, тоді новини, й не хотів рушити, поки Сет не нагадав йому про час.
— Чарлі, ви хочете, щоб моя мама й Біллі хвилювалися? Ходімо! Белла та Нессі до завтра нікуди не дінуться. Час уже нам кинути щось за драбину, га?
В очах Чарлі було прозоро написано, що він не вірить Сетовим словам, проте він дозволив Сетові вийти з будинку й попрямував за ним. І тепер, коли він завагався у дверях, сумнів нікуди не подівся. Хмари тоншали в небі, дощ припинився. Можливо, перед самим заходом навіть сонце встигне випірнути.
— Джейк казав, що ви збиралися виїхати, не попередивши мене, — пробурмотів Чарлі до мене.
— Я не хотіла так чинити, якби був інший шлях. Ось чому ми й досі тут.
— Він сказав, що ви можете ще на деякий час залишитися, але тільки якщо я не розкисну і здатен буду тримати язика за зубами.
— Так… але я не можу пообіцяти, що ми ніколи не поїдемо, тату. Усе так складно…
— Без подробиць, — нагадав він мені.
— Справді.
— Але якщо вам усе-таки доведеться поїхати, ти ж до мене навідуватимешся?
— Обіцяю, тату. Тепер, коли ти знаєш достатньо, гадаю, все спрацює. Я триматимусь якомога ближче до тебе.