— Мій більший, — почула я наполегливий вигук Ренесми, прориваючись крізь густі зарослі терну на маленьку галявину, де стояли вони.
Джейкоб притиснув вуха до голови, побачивши мій вираз обличчя; він поплазував уперед, вищиривши зуби, — ніс його й досі був закривавлений від здобичі. Очі його сканували ліс. Я чула, як у його горлі наростає рик.
Ренесма насторожилася так само, як і Джейкоб. Покинувши мертвого оленя, що лежав біля її ніг, вона стрибнула мені на руки та притиснула з цікавістю долоньки мені до обличчя.
— В мене занадто бурхлива реакція, — запевнила я їх обох. — Усе гаразд, я гадаю. Стривайте.
Я витягнула мобілку й натиснула кнопку екстреного зв’язку. Едвард відповів після першого ж гудка. Джейкоб і Ренесма уважно слухали те, що я розповідала Едвардові.
— Вирушай сюди і бери з собою Карлайла, — проспівала я так швидко, що не була певна, чи Джейкоб зможе розрізнити бодай слово. — Я зустріла Ірину, вона теж бачила мене, але вона угледіла Джейкоба, розлютилась і втекла, гадаю. Тут вона не з’являлася — принаймні поки що, — але мала такий засмучений вигляд, що, може, і з’явиться. Якщо ж ні, вам із Карлайлом слід наздогнати її і побалакати з нею. Мені так прикро!
Джейкоб забуркотів.
— Будемо біля вас за півхвилини, — запевнив мене Едвард, і до мене долинув свист вітру, який він здіймав на бігу.
Ми помчали назад до вузького видолинку й чекали на них мовчки — ми з Джейкобом дослухалися до всіх незвичайних звуків.
Та коли наблизився звук, він виявився знайомим. А за мить Едвард опинився поруч зі мною, Карлайл відстав від нього на пару секунд. Проте я вражено вчула важкий тупіт великих лап позаду Карлайла. Гадаю, мені не слід було дивуватися. Якщо є хоч якийсь натяк на небезпеку для Ренесми, Джейкоб просто мусив подвоїти охорону.
— Вона була отам біля скелі, — зразу ж повідомила я всім, вказуючи на точне місце. Якщо Ірина втікала, то вона вже далеченько. Чи зупиниться вона, щоб вислухати Карлайла? У неї був такий вираз обличчя, що я в цьому сумнівалася. — Може, вам варто покликати Еммета й Джаспера, щоб вони приєдналися до вас. Вона була… справді засмучена. І вона заричала на мене.
— Що? — сердито вигукнув Едвард.
Карлайл поклав долоню йому на руку.
— Вона в жалобі. Я наздожену її.
— Я піду з тобою, — наполіг Едвард.
Вони обмінялися довгим поглядом — мабуть, Карлайл зіставляв ступінь Едвардового роздратування на Ірину та користь від його здатності читати думки. Зрештою Карлайл кивнув, і вони помчали шукати слід, не викликаючи ні Еммета, ні Джаспера.
Джейкоб нетерпляче пирхнув і ткнув мене в спину носом. Мабуть, він хоче чимшвидше забрати Ренесму в безпечний будинок — про всяк випадок. З цим я погоджувалася, тож ми поквапилися додому, а Лі й Сет бігли обабіч нас.
Ренесма в мене на руках почувалася цілком благодушно — оскільки полювання так нагло урвалося, їй доведеться вдовольнитися донорською кров’ю. В думках вона трішки лукавила.
РОЗДІЛ 28. МАЙБУТНЄ
Карлайл та Едвард не змогли наздогнати Ірину — її слід швидко обірвався. Вони перепливли протоку, щоб поглянути, чи там не продовжиться обірваний слід, але на східному узбережжі на кілька миль в обох напрямках не було й натяку на її запах.
Це все була моя провина. Вона прийшла, як і передбачала Аліса, щоб помиритися з Калленами, — і тут-таки її розлютила моя дружба з Джейкобом. Якби я помітила її раніше, перш ніж Джейкоб перевернувся на вовка! А ще краще, якби ми полювали десь в іншому місці.
Ми не могли нічого вдіяти. Карлайл подзвонив Тані й повідомив невтішні новини. Таня та Катя не бачили Ірини відтоді, як вирішили все-таки прийняти запрошення на моє весілля; вони були дуже розчаровані, що Ірина була так близько — й навіть не навідалася додому. Їм було нелегко втрачати сестру, навіть якщо розлука буде тимчасовою. Певно, це викликало в них погані спогади про те, як вони втратили матір багато-багато століть тому.
Аліса побачила кілька видінь із найближчого майбутнього Ірини, але нічого певного. Вона не збиралася повертатися до Деналі, наскільки Аліса могла судити. Картинка була розмитою. Аліса єдине бачила добре: Ірина вельми засмучена; вона блукає десь у засніженій глушині — на північ? на схід? — із виснаженим виразом на обличчі. Вона не ухвалила жодних рішень стосовно свого майбутнього — просто безцільно блукає і побивається.
Минали дні, і хоча я, певна річ, нічого не забула, Ірина зі своїм болем перемістилися на задній план моєї свідомості. Зараз у мене були важливіші речі, про які слід було подумати. За кілька днів я вирушаю до Італії. А коли ми повернемося, то всі полетимо до Південної Америки.