На Емметовому обличчі проступила тінь посмішки. Я була здивована, що ніхто ще не врізав йому. Бо мені страшенно кортіло.
— Так, — радо підтримала його Есме. — Це може спрацювати, Еммете. Нам треба лишень домогтися, щоб Волтурі на мить зупинилися. На хвильку, просто щоб вислухати.
— Нам доведеться зібрати цілий стадіон свідків, — різко мовила Розалія голосом ламким, як скло.
Есме кивнула на згоду, наче й не зауважила сарказму в тоні Розалії.
— Про таке ми можемо просити друзів. Виступити свідками.
— Ми б так для них зробили, — докинув Еммет.
— Нам треба запитати їх чимшвидше, — пробурмотіла Аліса. Я поглянула на неї — її очі знову були темними й порожніми. — Нам слід дуже обережно їм показати.
— Показати? — перепитав Джаспер.
Аліса й Едвард водночас глянули на Ренесму. А тоді Алісині очі знову затуманилися.
— Танину родину, — сказала вона. — Клан Шуван. Амунів клан. Декого з кочівників — Ґарета й Мері обов’язково. Може, Алістера.
— А як щодо Пітера й Шарлотти? — з острахом запитав Джаспер, наче сподівався на заперечну відповідь: що його давньому побратимові не доведеться брати участі в майбутній різанині.
— Можливо.
— А амазонських вампірів? — поцікавився Карлайл. — Запросимо Качірі, Зафрину та Сенну?
Спершу здавалося, що Аліса занадто заглибилась у свої видіння й не може відповісти; нарешті вона здригнулася, й очі її повернулися до реальності. Вона зустрілася поглядом із Карлайлом на якусь частку секунди і миттю опустила очі.
— Я не бачу.
— Що то було? — з притиском запитав Едвард. — Отам у джунглях? Ми вирушимо на їхні пошуки?
— Я не бачу, — повторила Аліса, уникаючи його погляду. На Едвардовому обличчі майнуло збентеження. — Нам доведеться розділитися й поквапитися — перш ніж на землю ляже сніг. Ми маємо зібрати всіх, кого зможемо, й привести їх сюди, щоб показати, — вона знову відключилася. — Запитати Єлизара. Тут ідеться не лишень про безсмертну дитину.
На якусь мить запала зловісна тиша — Аліса була в трансі. Коли видіння минулося, вона повільно кліпнула — очі залишалися туманними, хоча було очевидно, що вона повернулася в реальний час.
— Стільки всього! Нам треба поспішати, — прошепотіла вона.
— Алісо! — втрутився Едвард. — Все майнуло занадто швидко. Я не встигнув зрозуміти. Що там?…
— Я не бачу! — вибухнула Аліса. — Джейкоб скоро буде тут. Розалія зробила крок до дверей.
— Я займуся…
— Ні, нехай він заходить, — швидко мовила Аліса, і з кожним словом її напружений голос дедалі вищав. Вона вхопила Джаспера за руку й потягнула до дверей у двір. — Я краще бачу, коли Нессі немає поруч. Мені треба вийти. Мені слід по-справжньому зосередитися. Я маю побачити все, що зможу. Мені треба вийти. Ходімо, Джаспере, не гаймо часу!
Ми всі чули, як Джейкоб піднімається сходами. Аліса нетерпляче смикнула Джаспера за руку. Він хутко рушив за нею, так само збентежений, як і Едвард. Вони вилетіли за двері просто у срібну ніч.
— Покваптеся! — гукнула до нас Аліса здалеку. — Вам треба розшукати всіх!
— Розшукати кого? — запитав Джейкоб, захряснувши по собі парадні двері. — Куди це Аліса погнала?
Ніхто не відповів — ми всі просто витріщалися.
Джейкоб труснув мокрим чубом і пропхав руки в рукави футболки, не зводячи очей із Ренесми.
— Гей, Білко! Я гадав, так пізно, що ви вже забралися до себе додому…
Нарешті він поглянув на мене, кліпнув повіками — й вирячив очі. Я спостерігала за зміною його виразу, коли на нього нарешті почала діяти атмосфера в будинку. Він опустив погляд розширених зіниць на мокре місце на підлозі, на розкидані троянди, на скалки кришталевої вази. У нього затрусилися пальці.
— Що? — прямо спитав він. — Що сталося?
Я не знала, з чого почати. І ніхто інший не міг знайти слів.
Джейкоб у три стрибки перетнув кімнату й упав на коліна поряд зі мною та Ренесмою. Я відчувала, як від нього струменить тепло — його тіло здригалося, і дрож котився руками до його тремтячих долонь.
— З нею все гаразд? — вигукнув він, торкаючись її чола, і схилив набік голову, прислухаючись до її серцебиття. — Белло, не муч мене, благаю!
— З Ренесмою нічого не сталося, — видихнула я уривчастим голосом, ламаючи слова.