Я не уявляла, як у цьому тілі можна заплакати; я могла хіба що безживно витріщатися. Ніяких почуттів. Усе здавалося нереальним, наче знову, по всіх цих місяцях, я марила. Мені снився кошмар.
— Дякую, Семе, — мовив Карлайл.
— Вибачте, — відповів Сем. — Ми не мали б дозволяти їй перетинати нашу територію.
— Ви правильно вчинили, — заперечив Карлайл. — Аліса вільна робити, як їй заманеться. Ми не можемо заперечити її свободу вибору.
Я завжди вважала Калленів одним цілим, нероздільною спілкою. Зненацька я пригадала, що так було не завжди. Карлайл перетворив Едварда, Есме, Розалію та Еммета; Едвард перетворив мене. Ми були фізично пов’язані через кров і отруту. Я ніколи не ставила під сумнів, що Аліса та Джаспер теж були частиною родини — наче прийомними дітьми. Насправді Аліса була-таки прийомною дитиною у родині Калленів. Вона з’явилася нізвідки, без минулого, привівши з собою Джаспера, і приєдналася до вже існуючої родини. І вона, і Джаспер пізнали інше буття — поза родиною Калленів. Чи насправді вона вирішила розпочати нове життя, потому як побачила, що життя Калленів завершується?
Отож, ми приречені, правда ж? Нема жодної надії. Ні промінчика, ні тіні, яка б переконала Алісу, що на нашому боці в неї є шанс.
Зненацька ясне ранішнє повітря поважчало, потемніло, наче його фізично затьмарив наш відчай.
— Я не здамся без бою, — тихо прогарчав Еммет собі під ніс. — Аліса сказала нам, як учинити. Отож так ми і зробимо.
Решта всі рішучо кивнули, і я збагнула, що вони ставлять своє життя на той маленький шанс, який нам залишила Аліса. Вони не збираються піддаватися безнадії й чекати смерті.
Так, ми всі боротимемося. А що ще нам лишається? І безперечно, до нас приєднаються інші, бо так сказала Аліса, перш ніж подалася геть. Як ми можемо знехтувати Алісиним останнім попередженням? І вовкулаки також битимуться з нами за Ренесму.
Ми битимемося, і вони битимуться, і всі ми помремо.
Здається, я не відчувала такої рішучості, як решта. Аліса знала наші шанси й давала нам єдину надію, яку бачила, проте надія ця була заслабкою, щоб вона сама зробила на неї ставку.
Я вже почувалася переможеною, коли обернулася спиною під сердитим поглядом Сема й попростувала за Карлайлом додому.
Тепер ми бігли, як автомати, і вже не поспішали панічно. Коли ми наблизилися до річки, Есме підвела голову.
— Там був іще один слід. І він був свіжий.
Вона кивнула вперед — туди, де намагалася привернути увагу Едварда дорогою сюди. Коли ми мчали, щоб урятувати Алісу…
— Певно, його залишили раніше. Там була сама Аліса, без Джаспера, — понуро мовив Едвард.
Обличчя Есме зморщилося, й вона кивнула.
Я збочила праворуч, трошки відставши. Я була певна, що Едвард має рацію, і все ж… Зрештою, чому це Алісина записка була на аркуші саме з моєї книжки?
— Белло? — гукнув Едвард безбарвним голосом, поки я вагалася.
— Я хочу простежити цей слід, — відповіла я, внюхуючись у легенький запах Аліси, який відвертав убік від її головного сліду. Він здавався мені таким самим свіжим, хоч я й не мала в цьому особливого досвіду; єдине, що відрізнялося, — не примішувався запах Джаспера.
Едвардові золоті очі були порожніми.
— Либонь, він веде назад до будинку.
— Тоді я наздожену вас там.
Спершу я гадала, що він дозволить мені піти самій, але щойно зробила кілька кроків убік, як його безживні очі спалахнули.
— Я піду з тобою, — тихо мовив він. — Карлайле, зустрінемося вдома.
Карлайл кивнув, і вони всі рушили вперед. Я дочекалася, коли вони зникли з виду, а тоді запитально поглянула на Едварда.
— Я не міг тобі дозволити відділитися від мене, — тихо пояснив він. — Боляче навіть уявити таке.
Я все втямила без жодних пояснень. Я уявила себе відділеною зараз від нього та збагнула, що відчувала б той сам біль, хоч якою б короткою не була розлука.
Так мало часу лишилося разом!
Я простягнула йому долоню, і він узяв мене за руку.
— Поквапмося, — мовив він. — Ренесма скоро прокинеться.
Я кивнула, і ми знову побігли.
Мабуть, то було безглуздя — витрачати час оддалік від Ренесми тільки через цікавість. Але записка не давала мені спокою. Якби Алісі бракувало письмового приладдя, вона б могла видряпати послання на камені чи викарбувати на стовбурі. Вона могла поцупити цілий стос паперу для нотаток у будь-якому будинку вздовж шосе. Чому вона обрала саме мою книжку? Коли дістала її?
І, як і можна було очікувати, слід зробив велике коло, щоб триматися подалі від домівки Калленів і не потрапити на очі вовкулакам у лісі, й вивів нас до нашого будиночка. Едвардові очі збентежено нахмурилися, коли він збагнув, куди саме привів нас слід.