— Аліса сказала, що нам слід показати людям Ренесму, причому показати дуже обережно, — мовив Карлайл. — Отож ми відсилатимемо всіх, кого знайдемо, до вас; а ти, Едварде, найкраще впораєшся з цим мінним полем.
Едвард коротко кивнув, але радості не виявляв.
— Вам доведеться багато поподорожувати.
— Ми розділимося, — відповів Еммет. — Ми з тобою полюватимемо на кочівників.
— А вам і тут буде чим зайнятися, — сказав Карлайл. — Зранку приїде Танина родина, і вони й гадки не мають навіщо. По-перше, вам слід переконати їх, щоб вони не зреагували так само, як Ірина. По-друге, треба з’ясувати, що Аліса мала на увазі, кажучи про Єлизара. А наостанок треба дізнатися, чи згодяться вони лишитися свідчити на нашу користь. А щойно прибудуть інші, все почнеться спочатку… якщо нам узагалі вдасться когось умовити приїхати, — зітхнув Карлайл. — Можливо, ваше завдання буде найтяжчим. Ми постараємо вернутися вам на допомогу, тільки-но зможемо.
Карлайл на секунду поклав Едвардові руку на плече, а тоді поцілував його в чоло. Есме пригорнула нас обох, а Еммет нас обох штурхнув у плече. Розалія змусила себе усміхнутися до нас із Едвардом, послала повітряний поцілунок Ренесмі, а до Джейкоба на прощання скривилася.
— Щасти, — побажав їм Едвард.
— І вам, — сказав Карлайл. — Нам усім удача не завадить.
Я дивилася, як вони виходять за двері, шкодуючи, що сама не відчуваю тої надії, яка підтримувала їх, а ще бажаючи залишитися наодинці з комп’ютером хоча б на декілька секунд. Я мала з’ясувати, хто такий цей Дж. Дженкс, що Аліса так намагалася приховати його ім’я від усіх, крім мене.
Ренесма крутнулася в Джейкоба на руках і торкнулася його щоки.
— Я не знаю, чи приїдуть Карлайлові приятелі. Сподіваюся на це. Бо зараз нас якось зовсім мало, — промурмотів Джейкоб до Ренесми.
Отож, вона все знала. Ренесма вже чудово розуміла, що відбувається. Правило імпринтингу «закоханий-вовкулака-дасть-коханій-усе-що-вона-забажає» почало мене драт увати. Може, вберегти її від знання все-таки краще, ніж відповідати на її питання?
Я уважно вдивилася в її обличчя. Вона не здавалася переляканою, тільки схвильованою і дуже серйозною, коли у свій мовчазний спосіб перемовлялася з Джейкобом.
— Ні, ми не можемо допомогти, нам слід залишатися тут, — вів далі він. — Люди приїдуть, щоб побачити тебе, а не довколишні краєвиди.
Ренесма нахмурилася до нього.
— Ні, мені не доведеться нікуди йти, — відповів він. Тоді поглянув на Едварда — його обличчя вразив здогад, що він може помилятися. — Чи доведеться?
Едвард завагався.
— Давай, кажи, — напруженим голосом заохотив його Джейкоб. Він теж був уже на межі, як і ми всі.
— Ті вурдалаки, які приїдуть сюди, не такі, як ми, — пояснив Едвард. — Тільки Танина родина, крім нашої, має повагу до людського життя, проте й вони не надто високої думки про вовкулак. Може, буде безпечніше…
— Я про себе можу подбати сам, — перебив його Джейкоб.
— Безпечніше для Ренесми, — провадив Едвард, — якщо шанси, що в її історію повірять, не будуть затьмарені нашою спілкою з вовкулаками.
— Отакі друзі. Вони повернуться до вас спинами тільки через те, з ким ви водитеся?
— Гадаю, за нормальних обставин вони до цього нормально б і поставилися. Але ти маєш розуміти — прийняти Нессі ні для кого з них не буде легко. То навіщо робити це ще важчим?
Вчора увечері Карлайл пояснив Джейкобові правила стосовно безсмертних дітей.
— А ті безсмертні діти були справді такі некеровані? — запитав Джейкоб.
— Ти не можеш навіть уявити глибину ран, які вони полишили у вурдалацькому колективному підсвідомому.
— Едварде…
Мені й досі було дивно чути, що Джейкоб вимовляв Едвардове ім’я без гіркоти в голосі.
— Я знаю, Джейку. Я знаю, наскільки тобі важко триматися від неї на віддалі. Ми побачимо на місці — поглянемо, як вони взагалі на неї реагуватимуть. У будь-якому разі наступні декілька тижнів Нессі здебільшого зберігатиме інкогніто. Вона залишатиметься в нашому будиночку, допоки не прийде час представити її. І якщо ти триматимешся на безпечній відстані він цього будинку…
— З цим я упораюся. Отож уже зранку ми матимемо гостей, ага?
— Так. Це найближчі наші друзі. У цьому разі, либонь, буде краще, якщо ми від них узагалі нічого не приховуватимемо. Ти можеш зоставатися тут. Таня все знає про тебе. Вона навіть знайома з Сетом.
— Так, це правда.
— Ти маєш розповісти Семові, що відбувається. Що в лісі скоро можуть з’явитися незнайомці.
— Вірно підмічено! Проте після вчорашніх подій я маю повне право мовчати й не попереджати їх…