А якщо Алісина підказка не мала нічого спільного з Ренесмою, що мені зробити, аби врятувати дочку?
Як ми з Едвардом зранку зможемо пояснити все, що відбувається, Тані та її родині? А що як вони зреагують так само, як Ірина? Що як виникне сутичка?
Я не вміла битися. І чи встигну я цього навчитися за місяць? Чи є хоч найменший шанс, що я спроможуся навчитися настільки, аби являти собою загрозу хоч для одного члена клану Волтурі? Чи, може, з мене не буде жодної користі? Просто ще один вампір-перволіток, якого зовсім легко позбутися?
Мені потрібні були відповіді, але не було навіть нагоди поставити запитання.
Мені хотілося хоч якось підтримувати для Ренесми нормальний ритм життя, тож я наполягла, щоб вона поверталася спати у наш будиночок. Джейкобові було зараз комфортніше в його вовчій подобі — легше було зносити напругу, коли він знав, що готовий до бою щомиті. Хотіла б і я так почуватися — почуватися готовою до бою! Зараз він знову відновив чатування в лісі.
Коли Ренесма глибоко заснула, я поклала її в ліжечко, а тоді повернулася у вітальню, щоб нарешті поставити свої запитання Едвардові. Принаймні ті, які могла йому поставити; найважчим було уявити, як мені щось від нього приховати, навіть якщо він не здатен читати мої думки.
Він стояв спиною до мене, втупившись у вогонь.
— Едварде, я…
Він розвернувся й перетнув кімнату за невловиму мить — навіть не за частку секунди. Я тільки встигла запримітити лютий вираз його обличчя, перш ніж вуста його врізалися в мої, а руки обвили мене, як сталеві балки.
Тієї ночі я не згадувала своїх запитань. Я дуже швидко збагнула, чому сталася така переміна в його настрої, — мною теж оволоділи ті самі почуття.
Я гадала, що в мене попереду роки й роки, аби хоч якось стишити ту всепоглинаючу пристрасть, яку я відчувала фізично. А далі століття, щоб насолоджуватися нею спокійно. Але якщо в нас разом лишився заледве місяць… Я не уявляла, що все це може закінчитися. На якийсь момент мене заполонило звичайне себелюбство. Мені просто кортіло кохатися з ним стільки, скільки це взагалі можливо за такий короткий проміжок часу.
Коли сонечко зійшло, я насилу відірвалася від нього, але нам треба було робити справу — справу, яка може виявитися складнішою, ніж пошуки усієї нашої родини, разом узятої. Тільки-но я пригадала, щó в нас попереду, як миттю напружилася; враження було, наче мої нерви натягують на дибі, і вони тоншають і тоншають.
— Як би це нам дізнатися в Єлизара те, що слід, перш ніж ми покажемо йому Ренесму! — пробурмотів Едвард, поки ми квапливо вдягалися у величезній гардеробній, яка в цю мить нагадувала про Алісу більше, ніж мені б хотілося. — Так, про всяк випадок.
— Але він не зрозуміє питання, на яке слід відповідати, — зауважила я. — Гадаєш, вони хоч дадуть нам усе пояснити?
— Не знаю.
Я витягнула досі сплячу Ренесму з ліжечка й притисла її до грудей, і її кучерики торкнулися моєї щоки; її солодкий дух, такий близький, перебив усі запахи.
Сьогодні не можна було гаяти ні секунди. Мені потрібні були відповіді, а я не знала, скільки часу нам із Едвардом сьогодні випаде побути наодинці. Якщо з Таниною родиною все піде гаразд (а я на це сподівалася), то на довший час у нас буде компанія.
— Едварде, ти навчиш мене битися? — запитала я, напружившись в очікуванні його реакції, коли він притримував для мене двері.
Цього я й боялася. Він завмер, а тоді окинув мене допитливим поглядом, наче бачив мене вперше а чи востаннє. Очі його затрималися на нашій дочці, яка спала в мене на руках.
— Коли дійде до бійки, ніхто з нас особливо нічого не зможе вдіяти, — ухильно мовив він.
Я силкувалася говорити рівним голосом.
— То ти хочеш полишити все, як є: щоб я була нездатна захистити себе?
Він судомно ковтнув, і двері затремтіли, а завіси застогнали, коли його рука напружилася. Потім він кивнув.
— Якщо ти так ставиш питання… гадаю, нам слід почати якомога швидше.
Я теж кивнула, і ми рушили до великого будинку. Ми не поспішали.
Цікаво, чого такого я зможу навчитися, щоб мати змогу хоч якось впливати на ситуацію? Я була трошки особливою — якщо вважати особливістю наявність неймовірно непроникного черепа. Чи зможе він мені для чогось згодитися?
— Яка, на твою думку, у них найбільша перевага? У них узагалі є слабкості?
Едвардові не треба було перепитувати, щоб здогадатися: я маю на увазі Волтурі.
— Головною їхньою зброєю є Джейн і Алек, — рівним голосом мовив він, наче ми розмовляли про бейсбольний матч. — Тому гравці захисту рідко коли втручаються в гру.