Якщо. Зненацька я відчула важливість того, до чого нам сьогодні доведеться братися. Ми з Едвардом водночас прискорили ходу — ми вже бігли. Джейкоб швидко наздогнав нас.
— Таня зовсім скоро з’явиться, — мовив Едвард. — Нам слід підготуватися.
Але як підготуватися? Ми планували й міняли плани, думали й міняли думку. Зразу показати Ренесму? Чи спершу сховати? Джейкоб нехай буде в кімнаті? Чи надворі? Він звелів своїй зграї триматися поблизу, але зоставатися невидимими. Може, і йому самому так слід учинити?
Зрештою вирішили, що ми втрьох — Ренесма, Джейкоб у своїй людські подобі та я — чекатимемо за рогом від вхідних дверей, у їдальні, за великим полірованим столом. Джейкоб дозволив мені тримати на руках Ренесму: він хотів забезпечити собі простір, якщо раптом йому доведеться швидко перевертатися на вовка.
Хоча мені було приємно тримати її на колінах, але так я почувалася, наче з мене жодної користі. Це нагадало мені, що у бійці зі старшими вампірами я — легка здобич, тож мені й не потрібні вільні руки.
Я силкувалася пригадати з нашого весілля Таню, Катю, Кармен і Єлизара. Обличчя їхні були розмитими в моїх тьмяних спогадах. Я тільки пам’ятала, що вони дуже вродливі — двоє біляві, двоє чорняві. І я не пригадувала, чи була в їхніх очах доброта.
Едвард нерухомо зіперся на вікно, яке гляділо у двір, і втупився в парадні двері. Було враження, що він насправді не бачить кімнати перед собою.
Ми дослухалися до машин, які проїжджали на трасі, але жодна з них не сповільнювала ходу.
Ренесма притулилася мені до шиї, а долоньку притисла до щоки, проте я не бачила жодних картинок. На те, як вона почувалася зараз, у неї не було зорових образів.
— А що як я їм не сподобаюся? — прошепотіла вона, і всі наші очі метнулися до її обличчя.
— Звісно, ти їм… — почав був Джейкоб, але я одним поглядом змусила його замовкнути.
— Вони не розуміють, що ти таке, Ренесмо, адже ніколи не зустрічали когось такого, як ти, — відповіла я, бо не хотіла брехати й давати їй обіцянки, які можуть не справдитися. — Головна проб лема — змусити їх зрозуміти.
Вона зітхнула, і в голові моїй миттєво промайнули наші образи: вурдалаки, люди, вовкулаки. Але вона ніде не пасувала.
— Ти особлива, а це не погано.
Вона заперечно похитала головою. Вона подумала про наші стурбовані обличчя й мовила:
— Це я в усьому винна.
— Ні! — Джейкоб, Едвард і я вигукнули цілком синхронно, але перш ніж ми почали доводити свою точку зору, долинув звук, на який ми всі так чекали: сповільнення двигуна на трасі, а потім шурхіт шин, які з’їжджають із шосе на ґрунтівку.
Едвард метнувся за ріг, щоб очікувально застигнути перед парадними дверима. Ренесма заховалася за моє волосся. Ми з Джейкобом витріщилися одне на одного через стіл, і на обличчях у нас застигнув відчай.
Машина хутко наближалася через ліс — швидше, ніж їздили Чарлі або Сью. Ми вчули, як вона заїхала на газон і зупинилася під ґанком. Четверо дверцят відчинилися й зачинилися. Прибулі не перекинулися й словом, поки йшли до дверей. Едвард відчинив, вони ще й не постукали.
— Едварде! — радісно вигукнув жіночий голос.
— Привіт, Таню. Добридень, Катю, Кармен, Єлизаре.
Троє у відповідь пробурмотіли «добридень».
— Карлайл сказав, що йому треба з нами нагально поговорити, — мовив перший голос — Танин. Я чула, що вони й досі надворі. Я уявила Едварда, що стоїть на порозі, заступаючи їм дорогу. — Що сталося? Якісь проблеми з вовкулаками?
Джейкоб закотив очі.
— Ні, — відповів Едвард. — Наше перемир’я з вовкулаками міцніше, ніж було.
Жінка хихикнула.
— Ти не збираєшся запросити нас усередину? — запитала Таня. І провадила, не чекаючи відповіді: — Де Карлайл?
— Карлайлові довелося поїхати.
Запала нетривала мовчанка.
— Едварде, що відбувається? — з притиском запитала Таня.
— Якщо ваша ласка, дозвольте мені зібратися хвильку з думками… — відповів Едвард. — Я маю пояснити вам дещо важке і прошу вас вислухати толерантно, поки ви не зрозумієте всього.
— З Карлайлом усе гаразд? — стурбовано запитав чоловічий голос. Єлизар.
— З нами всіма негаразд, Єлизаре, — мовив Едвард, а тоді по чомусь поплескав — либонь, по Єлизаровому плечі. — Але у фізичному сенсі з Карлайлом усе добре.
— У фізичному? — гостро запитала Таня. — Що ти маєш на увазі?
— Я маю на увазі, що вся наша родина у вельми серйозній небезпеці. Але перш ніж я все поясню, прошу вас дещо пообіцяти. Вислухайте все до кінця, а потім реагуватимете. Я благаю вас вислухати мене.