Прохання його зустріли довгою мовчанкою. І в цій напруженій тиші ми з Джейкобом без слів втупилися одне в одного. Його темно-червоні вуста побіліли.
— Ми слухаємо, — нарешті сказала Таня. — Ми вислухаємо все до кінця, перш ніж судитимемо.
Едвард ворухнувся. Ми почули кроки чотирьох людей, які перетнули поріг.
Хтось голосно втягнув носом повітря.
— Я так і знала, що тут замішані ці вовкулаки, — пробурмотіла Таня.
— Так, і вони на нашому боці. Знову.
Нагадування змусило Таню змовчати.
— Де твоя Белла? — запитав один із жіночих голосів. — Як вона?
— Вона зовсім скоро приєднається до нас. З нею все гаразд, дякую. Вона звикає до безсмертя неймовірно добре.
— Едварде, розкажи нам про небезпеку, — тихо попросила Таня. — Ми вислухаємо, і ми будемо на вашому боці, бо там наше місце.
Едвард глибоко вдихнув.
— Спершу я хочу, щоб ви все побачили на власні очі. У сусідній кімнаті — дослухайтеся. Що ви чуєте?
Було тихо, потім долинув рух.
— Будь ласка, спершу послухайте, — нагадав Едвард.
— Вовкулака, гадаю. Я чую його серцебиття, — мовила Таня.
— Що ще? — запитав Едвард.
Пауза.
— Що це за ритм? — здивувався хтось — Катя чи Кармен. — Це… якась пташка?
— Ні, але добре пам’ятайте, що ви чуєте. А тепер — який запах ви чуєте? Крім вовкулачого.
— Там людина? — прошепотів Єлизар.
— Ні, — не погодилася Таня. — Це не людина… але… нагадує людину більше, ніж решта запахів у цій кімнаті. Що це, Едварде? Не думаю, що колись уже стикалася з цим ароматом.
— Безперечно, ще не стикалася, Таню. Будь ласка, будь ласка, не забувайте, що ви ще ніколи такого не бачили. Відкиньте всі свої упередження.
— Я пообіцяла, що вислухаю тебе, Едварде.
— Тоді гаразд. Белло! Будь ласка, принеси Ренесму.
Я не чула ніг, але знала, що це відчуття — тільки в моїй голові. Я змусила себе не зволікати, не спотикатися — звелася на ноги та зробила кілька коротких кроків до рогу кімнати. Позаду я чула хвилі жару від Джейкобового тіла — він рушив за мною.
Я зробила крок і опинилася у великій кімнаті — й застигла, бо не могла змусити себе ступити вперед. Ренесма глибоко вдихнула й визирнула з-за мого волосся — її тендітні плічка були напружені: вона очікувала неприйняття.
Я гадала, що готова до їхньої реакції. До звинувачень, до вереску, до нерухомості глибокого потрясіння.
Таня відступила на чотири кроки, і її рудувато-русяві кучері затріпотіли — так могла б зреагувати людина, заскочена отруйною змією. Катя відстрибнула аж до парадних дверей і там притулилася до стіни. З її зціплених зубів вихопилося вражене сичання. Єлизар метнувся вперед, щоб затулити собою Кармен.
— О, я вас прошу! — собі під ніс простогнав Джейкоб.
Едвард пригорнув мене й Ренесму.
— Ви обіцяли вислухати, — нагадав він їм.
— Деякі речі не можна слухати! — вигукнула Таня. — Як ти міг, Едварде? Ти знаєш, що це означає?
— Нам треба забиратися звідси, — стурбовано мовила Катя й поклала долоню на дверну ручку.
— Едварде… — здавалося, Єлизарові бракує слів.
— Стривайте, — мовив Едвард, і голос його звучав твердіше. — Згадайте, що ви чуєте і який запах вловлюєте. Ренесма — не те, що ви думаєте.
— З цього правила немає винятків, Едварде, — відтяла Таня.
— Таню! — гостро мовив Едвард. — Ти ж чуєш її серцебиття! Зупинись на мить і подумай, що це значить!
— Її серцебиття? — прошепотіла Кармен, визираючи з-за Єлизарового плеча.
— Вона не цілковито дитина-вампір, — відповів Едвард, спрямовуючи свої слова Кармен, яка з усіх здавалася найменш ворожою. — Вона наполовину людина.
Чотири вурдалаки витріщилися на нього, ніби він заговорив незнайомою мовою.
— Слухайте мене, — Едвардів голос прибрав оксамитового переконливого тону. — Ренесма — єдина в своєму роді. Я її батько. Не її творець — її біологічний батько.
Таня ледь помітно хитала головою. Здається, вона навіть не усвідомлювала цього.
— Едварде, ти ж не можеш очікувати, що ми… — почав був Єлизар.
— То вигадай інше обґрунтоване пояснення, Єлизаре. Ви в повітрі можете відчувати тепло, яке струмує від її тіла. У неї в жилах тече кров, Єлизаре. Ви чуєте її запах.
— Як це? — видихнула Катя.
— Белла — її біологічна мати, — пояснив Едвард. — Вона завагітніла, виносила й народила Ренесму, поки ще була людиною. Вона заледве не померла через це. Мені довелося впорснути їй отруту просто в серце, щоб урятувати її.
— Я про таке ніколи й не чув, — мовив Єлизар. Плечі його й досі були напруженими, а голос холодним.