— Чутками земля повниться, — відповів інший голос — такий самий шелесткий, як і перший. — Долинули плітки, що Волтурі ополчилися проти вас. Подейкували також, що ви збираєтеся протистояти їм не самі. І схоже, плітки не збрехали. Тут у вас нічогеньке зібрання!
— Ми не маємо наміру кидати виклик Волтурі, — напружено відповів Карлайл. — Просто сталося непорозуміння — і все. Вельми серйозне непорозуміння, безсумнівно, але ми сподіваємося все з’ясувати. Перед собою ви бачите свідків. Нам просто треба, щоб Волтурі нас вислухали. Ми не…
— Нам байдуже, що там вони собі гадають, ви буцімто вчинили не так, — перебив його перший голос. — І нам байдуже, чи ви справді порушили закон.
— І байдуже, наскільки кричуще його порушили, — докинув другий голос.
— Ми півтори тисячі років чекали, коли хтось кине виклик італійським негідникам, — мовив перший. — Якщо є бодай найменший шанс, що вони не встоять, ми хотіли б на це подивитися.
— А може, й допомогти їх здолати, — додав другий. Вони говорили гладко й узгоджено, і голоси їхні були настільки схожими, що менш чутливі вуха могли обманутися, вважаючи, що це одна людина. — Якщо ви гадаєте, що маєте надію на успіх.
— Белло! — покликав мене Едвард твердим голосом. — Будь ласка, принеси Ренесму. Мабуть, слід випробувати заяви наших румунських друзів.
Мені було трохи легше від певності, що якби Ренесма засмутила румунів, принаймні половина вурдалаків у кімнаті допомогла б нам захистити її. Мені не подобалися їхні голоси, не подобалися похмурі погрози в словах. Коли я увійшла в кімнату, то збагнула, що моя оцінка збігається з оцінкою більшості. Переважна більшість нерухомих вампірів пропалювала новоприбулих лютими поглядами, а кілька з них — Кармен, Таня, Зафрина, Сенна — непомітно займали оборонні позиції, заступаючи їм дорогу до Ренесми.
Обидва вурдалаки, що стояли біля дверей, були худими й невисокими; один темночубий, а другий мав таке світле волосся, що здавався попелястим. Шкіра в них була така сама матова, наче присипана пудрою, як і у Волтурі, хоча, на мій погляд, це було не так очевидно. Щодо цього я не могла бути цілковито певна, адже бачила Волтурі тільки своїми людськими очима, отож виразного порівняння не виходило. Колючі примружені очі новоприбулих палали бордовою барвою, не затягнутою молочною плівкою. Вбрані румуни були у дуже простий чорний одяг, який можна було прийняти за сучасний, проте був у ньому натяк на старовинну моду.
Коли я з’явилася в полі зору, чорночубий вишкірився.
— Ну-ну, Карлайле. То ви справді поводилися нечемно, еге ж?
— Вона — не та, ким ви її вважаєте, Стефане.
— Та нам хоч так, хоч сяк байдуже, — втрутився білявець. — Ми вже згадували про це.
— Тоді можете спостерігати, Владимире, але в наші плани жодним чином не входить кидати виклик Волтурі, і ми вже згадували про це.
— Тоді ми просто схрестимо пальці на удачу… — почав Стефан.
— …і сподіватимемося, що нам таки поталанить, — закінчив Владимир.
Зрештою ми зібрали сімнадцять свідків — з ірландського клану до нас долучилися Шуван, Ліум та Меґі; з єгипетського клану — Амун, Кебі, Бенджамін і Тія; з амазонського — Зафрина та Сенна; з румунського — Владимир та Стефан; а з кочівників — Шарлотта і Пітер, Ґарет, Алістер, Мері та Рендал, — на додачу до власної родини, яка нараховувала одинадцятьох. Таня, Катя, Єлизар і Кармен наполягли, щоб їх зарахували до нашої родини.
Отож, окрім Волтурі, наша компанія була, либонь, найчисельнішим зібранням зрілих вампірів ув історії безсмертних.
У нас усіх потроху вселялася надія. Навіть у мене. Ренесма завоювала прихильність стількох людей за такий короткий час! Волтурі доведеться приділити нам бодай секундочку уваги…
Двійко румунських вампірів — єдині, хто вижив із величезної імперії, поваленої п’ятнадцять століть тому, — одним махом вловили ситуацію. Вони не наважувалися торкнутися Ренесми, але й не виявляли відрази до неї. Їх загадковим чином захопила наша спілка з вовкулаками. Вони спостерігали, як я тренувалася з Зафриною та Катею скоряти власний щит, як Едвард відповідав на невимовлені запитання, як Бенджамін стріляв фонтанчиками води з ріки або надимав вітер за тихої погоди самим зусиллям волі, й очі їхні блищали лютою надією, що Волтурі нарешті зустрінуться з гідними супротивниками.
Ми сподівалися на різний вислід подій, але всі сподівалися.
РОЗДІЛ 33. ФАЛЬШУВАННЯ
— Чарлі, у нас і досі зібрана компанія, про яку ти дізнатися зовсім не хочеш. Я знаю, що ти вже тиждень не бачився з Ренесмою, але відвідини просто зараз — не найкраща ідея. Може, я ліпше привезу Ренесму до тебе?