— Звучить незлецьки, — промовила я зривистим голосом.
— Певен, тобі сподобається кілька хвилин людських задоволень… Ми подолали далекий шлях.
Я дерев’яно кивнула. Я заледве почувалася людиною; може, кілька хвилин на самоті допоможуть чуттям повернутися.
Вуста його торкнулися моєї шиї якраз попід вухом. Він хихикнув, і його холодний подих лоскотнув мою розпашілу шкіру.
— Не барися занадто, місіс Каллен.
Я здригнулася на звук власного нового імені.
Його вуста ковзнули моєю шиєю нижче, аж до плеча.
— Я чекатиму на тебе у воді.
Він пройшов повз мене до скляних дверей, які виходили просто на піщаний пляж. Дорогою він звільнився від сорочки й кинув її на підлогу, а тоді вислизнув крізь двері в місячне сяйво. Душне солоне повітря увірвалося в кімнату.
Моя шкіра палала. Перша реакція — поглянути й перевірити, чи не зблискує полум’я. Ні, не зблискує. В усякому разі нічого видимого.
Я нагадала собі, що варто дихати, а тоді спотикаючись попрямувала до гігантської валізи, яку Едвард відчинив на стільниці низької білої шафки. Напевно, це моя, бо ж на самій горі лежить знайома косметичка, та ще й кругом багато рожевого кольору, хоча я й не могла впізнати жодної з речей. Поки я перебирала купи складеного ганчір’я, шукаючи чогось знайомого й зручного — може, старий спортивний костюм абощо, — я звернула увагу, що під пальцями шурхотить до біса шовкових стрічок і невагомого атлáсу. Білизна. Дуже делікатна білизна з французькими етикетками.
Я ще не знала, як саме й коли, проте одного дня Аліса відповість за це.
Я здалася й попрямувала у ванну кімнату, визирнула у довгасте віконце, яке виходило на той-таки пляж, що й скляні двері. І не побачила Едварда; гадаю, він плавав під водою, і не думаючи випливати на поверхню, щоб ковтнути повітря. Угорі в небі висів однобокий місяць, майже повня, і пісок біло блищав у його сяйві. Око моє вихопило якийсь рух — то Едвардів одяг гойдався на вітрі у розгіллі однієї з пальм.
Шкіра моя знову запалала.
Я кілька разів глибоко вдихнула й видихнула і підійшла до дзеркал понад умивальником. Вигляд я мала очікуваний — проспала ж бо в літаках цілий день. Я відшукала гребінь і чесала волосся на потилиці, поки кудли не розпрямилися, а гребінь не був повен волосся. Двічі я старанно почистила зуби. Тоді вмилася й поплескала водою собі на потилицю, яка палала в гарячці. Це було дуже приємно, і я заодно вимила руки, а тоді вирішила просто прийняти душ. Знаю, перед плаванням купатися — дурниця, проте мені треба було заспокоїтися, а гаряча вода — один із найнадійніших способів.
Крім того, мені спало на думку, що непогано було б і ноги поголити.
Коли я скінчила, схопила великий білий рушник із полички й загорнулася попід пахвами.
А тоді я зіткнулася з проблемою, про яку не подумала раніше. Що вдягати? Вочевидь, не купальник. Проте дивно було б убрати і звичний одяг. А про ті речі, які напакувала Аліса, не хотілося навіть думати.
Дихання моє знову пришвидшилося, а руки затремтіли — куди й поділася заспокійлива дія душу. Я почувалася наче п’яна, мною заволодівала непоборна паніка. Просто в рушнику я всілася на прохолодній кахляній підлозі й заховала голову поміж колін. Я тільки й молилася, щоб Едвард не пішов мене шукати, перш ніж я візьму себе в руки. Уявляю, що б він подумав, якби побачив мене отаку роздризкану. Він миттю переконає себе, що ми чинимо помилку.
Але я боялася зовсім не того, що ми чинимо помилку. Зовсім. Я боялася, бо гадки не мала, як діяти і з чого починати, я просто боялася виходити за двері назустріч незнаному. Особливо вбрана у французьку білизну. Я знала, що до цього ще точно не готова.
Відчуття було просто як в актора на сцені, який вийшов перед тисячну публіку й гадки не має, які в нього слова.
Як людям це вдається — проковтнути всі свої страхи й довірити без вагань комусь усі свої вади та страхи — комусь, хто виказав значно менше відданості, ніж Едвард мені? Якби отам надворі був не Едвард, якби я не знала кожнісінькою клітиною власного тіла, що він кохає мене так само палко, як я його, — безумовно і безперечно і, правду кажучи, безпричинно, — я б так і не змогла підвестися з підлоги.
Але там, надворі, був саме Едвард, отож я прошепотіла до себе: «Не будь боягузкою», — і змусила себе зіп’ятися на ноги. Я підтягнула рушник попід пахвами й цілеспрямовано промарширувала геть із ванної кімнати. Проминула валізу й ліжко, і не глянувши на них. І вийшла крізь відчинені скляні двері на дрібненький, як борошно, пісок.