Я поглянула на своє оголене тіло у великому, на повен зріст дзеркалі, що ховалося за дверима.
Бували в мене й гірші часи. Що таке легка тінь на щоці, припухлі вуста? Бо в цілому обличчя було нормальним. Решта ж тіла була розфарбована в сині та багряні барви. Я зосередилася на синцях, які найважче приховати, — на руках та плечах. Не такі вже й страшні. Шкіра в мене ніжна, отож коли з’являється синець, я рідко можу згадати, звідки він узявся. Звісно, ці синці тільки набрякають. Завтра вони матимуть гірший вигляд. А це не полегшить становища.
А тоді я поглянула на своє волосся — і застогнала.
— Белло? — він опинився поруч, не встигла я й звуку зронити.
— Я оце зі свого волосся ніколи не витрушу! — вказала я на голову, яка схожа була на куряче сідало. І взялася вибирати пір’я.
— Це так схоже на тебе — турбуватися про волосся, — буркнув він, але теж став позаду й почав вибирати пір’я, причому набагато вправніше.
— Як тобі вдається стримувати сміх? У мене такий кумедний вигляд!
Він не відповів — просто копирсався у волоссі. Але я й так знала відповідь: коли він у такому гуморі, ніщо не зможе його насмішити.
— Нічого так не вийде, — зітхнула я за хвилину. — Пір’я мов приклеїлося. Спробую просто вимити, — я обернулася й обвила руками його за пояс. — Ти хочеш мені допомогти?
— Ні, ліпше зрихтую тобі щось попоїсти, — тихо відповів він і ніжно розплів мої обійми. Він зник, як завжди, миттєво — я тільки зітхнула.
Схоже, мій медовий місяць закінчився. Від цієї думки в горлі став клубок.
Коли я нарешті майже позбулася пір’я і вдягнула незвичну білу бавовняну сукню, яка приховала більшість фіолетових плям, босоніж я потупцяла на запах смажених яєць із беконом, присипаних сиром.
Едвард стояв перед плитою з нержавіючої сталі та знімав омлет на тоненьку блакитну тарілку, яка вже чекала на столі. Від смачного запаху в мене закрутилося в голові. Відчуття було, що я з’їла б і тарілку, і пательню; в животі бурчало.
— Ось, — мовив Едвард. З усмішкою він обернувся до мене й переставив тарілку на маленький кахляний столик.
Я всілася на одному з металевих стільців і миттю взялася до паруючої яєшні. В горлі аж пекло, проте я не зважала.
Едвард сів навпроти мене.
— Мабуть, я рідко тебе годую.
Я проковтнула й нагадала йому:
— Я спала… До речі, дуже смачно. Непогано як на когось, хто сам не їсть.
— З телевізора навчився, — кинув він і подарував мені мою улюблену криву посмішку.
Я була рада побачити її — рада, що він знову став схожим на себе.
— А звідки яйця?
— Я попросив бригаду, яка тут прибирала, накупити харчів. Таке тут уперше, між іншим. Треба їм сказати, щоб пір’я прибрали… — він не договорив, а погляд його застиг десь понад моєю головою. Я мовчала, боячись бовкнути зайве, що знову його засмутить.
Я з’їла все до крихти, хоча наготував він як на двох.
— Дякую, — мовила я потому. І нахилилася через стіл, щоб поцілувати його. Він автоматично відповів на поцілунок, а тоді раптом напружився й відхилився.
Я заскреготіла зубами, і питання, яке я хотіла поставити, прозвучало більш як звинувачення:
— Ти не збираєшся взагалі мене більше торкатися?
Він повагався, а потім підніс руку й погладив мене по щоці. Пучки його легко дотикалися шкіри, і я не змогла боротися з собою — притулилася щокою до його долоні:
— Ти ж знаєш, я не це мала на увазі.
Він опустив руку.
— Я знаю. І ти маєш рацію, — він зробив паузу, трошки задер підборіддя. І провадив упевненим голосом: — Я не кохатимуся з тобою, поки ти не переродишся. Я більше не хочу завдавати тобі болю.
РОЗДІЛ 6. РОЗВАГИ
Розважити мене — ось що стало пріоритетом на острові Есме. Ми плавали з аквалангом (тобто я плавала з аквалангом, адже Едвард міг перебувати під водою без кисню скільки завгодно). Ми дослідили невеличкі джунглі, що оточували невисоку скелясту гору. Ми навідалися до папуг, які мешкали в хижці на півдні острова. Зі скелястої бухти на заході острова ми спостерігали захід сонця. Ми плавали з дельфінами, які полюбляли гратися в теплій воді на мілині. Тобто я плавала з дельфінами, бо коли з’являвся Едвард, вони зникали так швидко, наче то була акула.
Я знала, що відбувається. Він намагався зайняти мене так, щоб я не чіплялася до нього з сексом. Щоразу, коли я намагалася розслабити його з допомогою якого-небудь DVD, що їх лежало повно попід величезним плазмовим телевізором, він миттю виманював мене з будинку магічними словами на кшталт коралових рифів, або підводних печер, або морських черепах. Цілий день ми бігали, бігали, бігали, отож коли сідало сонце, я почувалася цілком змореною і виснаженою.