Щовечора я просто засинала над тарілкою; одного разу я буквально заснула за столом, отож Едвардові довелося відносити мене в ліжко. Частково причиною було те, що він весь час готував їжі забагато для однієї людини, але я після цілоденного плавання та прогулянок почувалася такою голодною, що майже все з’їдала. А тоді, з повним шлунком і виснаженим тілом, заледве здатна була тримати очі розплющеними. То все входило в його плани, понад усякий сумнів.
Змореність не додавала мені снаги в мистецтві переконання. Проте я не полишала спроб. Я намагалася наводити аргументи, вмовляти, буркотіти, проте все марно. Зазвичай перш ніж я встигала довести справу до кінця, то вже не тямила себе. А вночі приходили сни — напрочуд реальні; це були здебільшого жахи, дуже яскраві, либонь, через те, що на острові все було перебільшено яскравим, — я прокидалася змученою незалежно від того, скільки проспала.
Десь за тиждень потому, як ми опинилися на острові, я спробувала укласти компроміс. Колись це вже спрацьовувало.
Зараз я спала у блакитній кімнаті. Прибиральники мали прийти тільки завтра, і біла кімната й досі вся була вкрита килимом із пір’я. Блакитна кімната була меншою, і ліжко теж було не таким монструозним. Стіни — темні, до половини оздоблені тиковим деревом, а шпалери над ним були розкішними — з блакитного шовку.
Я вже звикла вдягати на ніч дещо з білизни, припасеної Алісою, — здебільшого речі не такі відверті, як деякі з бікіні, які вона мені напакувала. Цікаво, як вона собі уявляла моменти, в котрі мені знадобиться така вдяганка, — я засоромлено здригалася на саму думку про це.
Почала я помалу — з шовку слонової кістки, бо боялася, що відкрити забагато шкіри в моєму випадку може радше не допомогти, а все зіпсувати; проте я готова була йти й далі. Едвард, здавалося, нічого не помічав, наче я носила все ті ж старі розтягнені светри, що й удома.
Синці мої потроху сходили — десь пожовкли, а десь і зовсім зникли, отож сьогодні ввечері я витягнула з валізи ще відвертішу білизну, коли готувалася до виходу у ванній, оздобленій деревом. То була чорна мереживна білизна, на неї було соромно дивитися ще до того, як я її вдягнула. Я старалася не глядіти в дзеркало — миттю повернулася в спальню. Не хотіла розгубити дорогою всю мужність.
Яким задоволенням було для мене побачити, як на якусь секунду широко розплющилися Едвардові очі, перш ніж він зміг контролювати вираз свого обличчя.
— Ну, як тобі? — запитала я, покрутившись, щоб він мав нагоду роздивитися мене зусібіч.
Він прочистив горло.
— Ти сьогодні дуже вродлива. Та й завжди.
— Дякую, — відповіла я з ноткою гіркоти в голосі.
Я була занадто змучена, отож здалась і швиденько залізла у м’яке ліжко. Він оповив мене руками й пригорнув до грудей, але так він робив щодня — без його прохолодного тіла під боком спати було занадто жарко.
— Давай домовимося, — сказала я сонним голосом.
— Я з тобою більше ні про що не домовлятимуся, — відтяв він.
— Ти ж навіть не знаєш, що я хочу запропонувати.
— Байдуже.
Я зітхнула.
— Чорт забирай. А насправді я хотіла… Менше з тим.
Він закотив очі.
Я ж заплющилася, закинувши наживку. Позіхнула.
Минула заледве хвилина — я ще й не встигла відключитися.
— Ну, гаразд. Чого ти хочеш?
На мить я зціпила зуби, щоб не зареготати. Перед чим він ніколи не міг встояти — то це перед нагодою подарувати мені щось.
— Ну, я просто подумала… Я знаю, що ця ідея з Дартмутом — тільки прикриття, щоб пояснити, куди я поділася, але, щиро кажучи, від одного семестру в коледжі я не вмру, — мовила я, повторюючи ним самим колись сказані слова — коли він намагався переконати мене викинути з голови мрію перетворитися на вампіра. — Чарлі би просто млів від байок про Дартмут, я певна. Звісно, соромно буде, якщо я не зможу тягатися з усіма тими вченіяками. Але вісімнадцять… дев’ятнадцять… хіба така вже різниця? Навряд чи за рік у мене з’являться «гусячі лапки» довкола очей.
Довший час він мовчав. Тоді зовсім тихо мовив:
— Отож, ти би почекала? Ти би ще побула людиною?
Я припнула язика — нехай пропозиція вляжеться у нього в голові.
— Навіщо ти чиниш зі мною так? — процідив він раптом крізь зціплені зуби, спалахуючи від злості. — Невже недостатньо важко без цього? — він згріб у кулак мереживо в мене на стегнах. На мить мені здалося, що він роздере його по шву. Та тут його пальці розтислися. — Байдуже. Я більше з тобою не укладатиму угод.