Він підозріло на мене подивився.
— Цього? — запитав він, зловивши мене за руку, коли та вже повзла до його живота. — То все це — тільки через секс? — закотив він очі. — Як же я про це не подумав? — глузливо пробурмотів він. — Скількох сварок можна було б уникнути!
Я зареготала.
— Отож-бо.
— Ти людина до кінчиків нігтів, — сказав він укотре.
— Я знаю.
Вуст його торкнулася тінь усмішки.
— То ми поїдемо в Дартмут? Справді?
— У першому семестрі я, мабуть, провалюся.
— Я з тобою позаймаюся, — тепер він розплився в широкій усмішці. — Тобі сподобається в коледжі.
— Як гадаєш, ми ще встигнемо знайти квартиру?
Він винувато скривився.
— Ну, насправді в нас уже є там будинок. Знаєш, про всяк випадок.
— Ти купив будинок?
— Нерухомість — чудова інвестиція.
Я вигнула брову, тоді опустила її.
— Тож усе готово.
— Я маю з’ясувати, чи вдасться мені притримати ще твою «тимчасову» машину…
— Не доведи Господь у мене не буде захисту від танків.
Він вишкірився.
— Скільки ще ми можемо тут побути?
— Часу в нас удосталь. Ще кілька тижнів, якщо захочеш. А тоді, перш ніж поїхати в Нью-Гемпшир, ми можемо навідати Чарлі. А на Різдво ми могли б завітати до Рене…
Він намалював щасливе майбутнє — щасливе для всіх… Шухлядка, в яку я заховала спогад про Джейкоба, здригнулася, тож я подумки додала: майже для всіх.
Ситуація ніяк не вирішувалася. Тепер, коли я дізналася, наскільки добре бути людиною, спокусливо було трошки почекати з нашими планами. Вісімнадцять чи дев’ятнадцять, дев’ятнадцять чи двадцять… Яка різниця? За рік я не змінюся до невпізнанності. А бути людиною, коли поруч Едвард… Щодня зробити вибір було дедалі важче.
— Кілька тижнів, — погодилась я. Та оскільки часу завжди замало, додала: — Я тут подумала — ти пам’ятаєш, що я говорила про практику?
Він розсміявся.
— Ти зможеш пригадати цю думку пізніше? Я чую вдалині човен. Мабуть, бригада прибиральників уже тут.
Він попросив мене пригадати це пізніше? Чи має це означати, що в мене більше не виникатиме проблем із практикою? Я усміхнулася.
— Дай-но я поясню Густаво, що там за безлад у білій спальні, а тоді ми можемо погуляти. На південь у джунглях є чудова місцина…
— Я не хочу гуляти. Сьогодні я не тягатимуся по всьому острову. Я хочу лишитися вдома й подивитися фільм.
Він стиснув вуста, щоб не зареготати на мій сердитий тон.
— Гаразд, гаразд, як скажеш. Вибери якийсь, поки я відчиню двері.
— Ніхто ж не стукав.
Він схилив голову набік і прислухався. За півсекунди долинув легенький, сором’язливий стукіт у двері. Він вишкірився й рушив у хол.
Я ж попрямувала до полиці під величезним телевізором і почала вивчати написи на коробках. Важко було вирішити, на чому зупинитися. Тут було більше DVD, ніж у прокаті.
З холу долинав Едвардів низький оксамитовий голос — він балакав із кимсь, я так розумію, доброю португальською мовою. Інший голос, грубіший, відповідав теж португальською.
Едвард провів прибулих до кімнати, дорогою показав кухню. Двоє бразильців поряд із ним видавалися на диво низенькими й чорнявими. Один був череватий чоловік, другою була худенька жінка, в обох обличчя були покраяні зморшками. Едвард із гордістю вказав на мене, і я почула кілька незнайомих слів, а серед них — своє ім’я. Я почервоніла на згадку про пір’я в білій спальні, адже скоро вони весь цей безлад побачать на власні очі. Невисокий чоловік увічливо усміхнувся до мене.
Але маленька шоколадна жінка не всміхалася. Вона втупилася в мене поглядом, у якому змішалися збентеження, занепокоєння, але понад усе — страх. Перш ніж я відреагувала, Едвард повів їх далі до нашого «курятника», тож вони зникли з очей.
Коли він з’явився знову, то уже був сам. Він швидко підійшов до мене і пригорнув однією рукою.
— Що таке з нею? — прошепотіла я настійливо, згадавши панічний вираз обличчя жінки.
Він здвигнув плечима, зовсім не виказуючи занепокоєння.
— Каура — наполовину індіанка, з племені тикуна. Вона виросла більш забобонною — чи радше більш обізнаною, ніж мешканці сучасного світу. Вона підозрює, хто я такий, вона майже здогадується, — і далі в його голосі не було неспокою. — Тут у них є свої легенди. Особливо про Libishomen — демона-кровопивцю, який переслідує виключно вродливих жінок, — він скосив на мене оком.