Тіні наближалися, чорні мантії ледь-ледь коливалися від руху. Я бачила, як долоні їхні стискалися в білі мов кість кулаки. Вони потроху розосереджувалися, щоб обійти нас зусібіч. Ми були оточені. Ми мали померти.
Та раптом, мов блиснув фотоспалах, картинка змінилася. Тобто нічого не змінилося — Волтурі й далі насувалися на нас, ладні вбивати. Проте я ніби дивилася під іншим кутом зору. Зненацька я відчула голод. Я хотіла, щоб вони напали. Паніка перейшла в жагу крові, я поповзла вперед, посмішка грала в мене на обличчі, а з-поміж вишкірених зубів вихопився рик…
Я рвучко сіла на ліжку, в жаху збудившись зі сну.
У кімнаті було темно. Гаряче було, мов у парильні. Краплини поту зволожили скроні, стікали по шиї.
Я помацала гарячі простирадла — поряд нікого не було.
— Едварде?
І тоді мої пальці наткнулися на щось гладеньке, пласке, тверде. Складений навпіл аркуш паперу. Я підхопила записку й навпомацки рушила до вимикача.
Записка була адресована місіс Каллен.
Сподіваюся, ти не прокинешся й не помітиш, що мене нема, та якщо раптом таке станеться, повідомляю: я скоро повернуся. Я вирушив на велику землю на полювання. Лягай спати, а коли збудишся, я вже буду поряд. Я кохаю тебе.
Я зітхнула. Ми вже два тижні перебували на острові, отож варто було очікувати, що йому доведеться залишити мене ненадовго, я тільки не знала коли. Таке враження, що тут ми існуємо поза часом; все було ідеально, ми просто пливли за течією.
Я витерла піт із чола. Сну не було в жодному оці, хоча годинник, який стояв на комоді, показував тільки першу годину. Я усвідомлювала, що не зможу заснути, поки мені так жарко, поки я липка від поту. Поминаючи вже те, що коли я вимкну світло й заплющу очі, то миттю, мов навіч, побачу чорні фігури, які підкрадаються до мене.
Я підвелася й безцільно почала блукати будинком, кругом вмикаючи світло. За відсутності Едварда він видавався таким великим і порожнім! Таким інакшим.
Опинилась я в кухні й подумала, що поїсти зараз — найкраще заспокійливе.
Я покопирсалася в холодильнику, поки не відшукала всіх необхідних складових, щоб засмажити курча. Тріскотіння й шипіння олії на пательні, де смажилося курча, видалося мені приємним і домашнім; поки цей звук порушував тишу, я заспокоювалася.
Пахло так смачно, що я вчепилася в м’ясо зубами просто з пательні, обпікаючи язик. Я вкусила п’ять чи шість разів, і нарешті курча охололо настільки, що я почала відчувати його смак. Тепер я жувала повільніше. Щось не так із присмаком? Я ще раз уважно поглянула на м’ясо — воно було білим, на вигляд добре просмаженим… може, не зовсім? Я ще раз укусила, пожувала. Ні — щось точно не так. Я аж підстрибнула — щоб виплюнути в раковину. Зненацька запах смаженого в олії курчати став нестерпним. Я підхопила пательню й вивернула весь вміст у смітник, а тоді відчинила вікно, щоб провітрити кухню. Знадвору увірвався прохолодний вітерець. Він приємно торкався шкіри.
Знагла я відчула себе виснаженою, але мені не хотілося повертатися в задушливу кімнату. Отож я відчинила всі вікна у вітальні, де стояв телевізор, й лягла на диванчику просто під вікном. Я знову увімкнула той сам фільм, що ми дивилися вдень, і заснула ще до кінця вступної пісні.
Коли я вдруге розплющила очі, сонце вже подолало півшляху в небі, проте зовсім не світло збудило мене. Мене пригортали прохолодні руки. Та водночас шлунок мені різонув біль — так наче хтось мене кулаком вдарив у живіт.
— Перепрошую, — бурмотів Едвард, зимною рукою стираючи піт із мого чола. — От і вся моя дбайливість… Я не подумав, що тут буде так жарко, коли мене не буде. Наступного разу, перш ніж мені йти, треба буде встановити кондиціонер.
Я не могла зосередитися на тому, що він говорив.
— Вибач! — хапнула я ротом повітря, виборсуючись із його рук.
Він автоматично розтиснув обійми.
— Белло?
Я помчала до ванної кімнати, затискаючи рот долонею. Мені було так зле, що я навіть не зважала (спершу), що він весь час був поруч зі мною, поки я навколішках стояла перед унітазом, а мене шалено вивертало.
— Белло! Що сталося?
Я ще не в змозі була відповісти. Він тривожно притримував мене, прибирав волосся з мого обличчя, чекав, поки я знову зможу дихати.
— Чортове тухле курча! — застогнала я.
— Ти як? — напруженим голосом запитав він.
— Усе гаразд, — видихнула я. — Просто отруїлася. Тобі не варто дивитися. Іди собі.