І тут-таки задзвонив Едвардів телефон, пронизливо й настирливо. Жоден із нас не поворухнувся. Телефон усе дзвонив і дзвонив. Я намагалася не слухати його, просто чекала. Вираз мого обличчя в дзеркалі вже не був таким збентеженим — радше здивованим. Я й не помітила, коли дивні беззвучні сльози заструменіли з очей в мене по щоках.
А телефон усе дзвонив. Краще б уже Едвард відповів — адже в мене такий важливий момент. Можливо, найважливіший у моєму житті.
Телень! Телень! Телень!
Нарешті роздратування привело мене до тями. Я присіла навколішки поряд із Едвардом — я просто відчувала, як обережно тепер рухаюсь, як чую кожен свій порух, — і почала лапати його кишені, поки не зайшла телефон. Я ще очікувала, що він усе-таки сам візьме трубку й відповість, але він і не ворухнувся.
Я впізнала номер, тож могла здогадатися, з якого це дива вона подзвонила.
— Привіт, Алісо, — мовила я. Голос усе ще мене не слухався. Я прочистила горло.
— Белло? Белло, з тобою все гаразд?
— Так… Е-е-е… А Карлайл недалеко?
— Недалеко. А що трапилося?
— Я… на сто відсотків не… певна…
— З Едвардом усе гаразд? — стурбовано запитала вона. Відвернувшись від трубки, вона гукнула Карлайла, а тоді, не встигла я відповісти на її перше питання, вимогливо поцікавилася: — Чому він сам не зняв трубки?
— Я не певна…
— Белло, що відбувається? Я щойно бачила…
— Що ти бачила?
Мовчання у відповідь.
— Даю Карлайлу трубку, — нарешті сказала вона.
У мене було відчуття, наче в мої вени вприснули льодяну воду. Якби Аліса побачила у видінні мене з зеленооким немовлям-янголятком на руках, вона б мені сказала, правда?
Поки я якусь секунду чекала, щоб Карлайл узяв трубку, це видіння, яке я приписала Алісі, танцювало в мене попід повіками. Крихітне, гарненьке немовля, навіть вродливіше, ніж дитина в моєму сні, — маленький Едвард у мене на руках. Гаряча хвиля прокотилась у венах, розтоплюючи лід.
— Белло, це Карлайл. Що трапилося?
— Я… — я не знала, що говорити. А раптом він тільки поглузує з моїх висновків, скаже мені, що я божевільна? Може, мені просто сниться ще один яскравий сон? — Я трохи хвилююся за Едварда… Вампіри можуть переживати шоковий стан?
— Він поранений? — у голосі Карлайла прозвучала тривога.
— Ні-ні, — запевнила я його. — Просто… дуже здивований.
— Белло, я нічого не розумію.
— Мені здається… ну, мені здається, що… можливо… можливо, я… — я глибоко зітхнула, — вагітна.
Наче на підтвердження моїх слів я відчула легенький поштовх у нутрі. Рука смикнулася до живота.
По довгій паузі Карлайл згадав про свою медичну освіту.
— Коли був перший день твого останнього менструального циклу?
— За шістнадцять днів до весілля, — зовсім недавно я в голові все точно підрахувала, тож могла відповідати з певністю.
— Як ти почуваєшся?
— Дивно, — відповіла я, мій голос зірвався. Нова хвиля сліз ринула по щоках. — Все це звучить як маячня… Я розумію, що для всього цього явно зарано… Може, я таки збожеволіла. Але мені сняться чудернацькі сни, я весь час їм, і плачу, і блюю… І клянуся — от тільки-но щось ворухнулося в мене в животі.
Едвард підкинув голову.
Я зітхнула з полегшенням.
Едвард простягнув руку по телефон, обличчя в нього було блідим і жорстким.
— Е-е-е… здається, Едвард хоче з вами побалакати.
— То дай йому трубку, — напруженим голосом мовив Карлайл.
Не до кінця певна, що Едвард здатен говорити, я вклала трубку в його простягнуту руку. Він притис її до вуха.
— Це можливо? — прошепотів він.
Довший час він просто слухав, незряче витріщаючись просто себе.
— А Белла? — зрештою запитав він. Вільною рукою він пригорнув мене й притягнув ближче до себе.
Знову він довго, нескінченно довго слухав, а тоді мовив:
— Так. Так, обов’язково.
Він відірвав телефон од вуха й натиснув кнопку відбою. Одразу ж потому він настукав на трубці інший номер.
— То що сказав Карлайл? — нетерпляче запитала я.
Едвард відповів мертвим голосом:
— Він гадає, що ти вагітна.
Від цих слів мені на спину мов хто приском сипонув. Маленька ґуля забилася в нутрі.
— Куди ти дзвониш? — запитала я, коли він знову притиснув трубку до вуха.
— В аеропорт. Ми повертаємося додому.
Едвард безперервно балакав по телефону понад годину. Гадаю, він улаштовував нам переліт назад, хоча певності не було: він говорив не англійською мовою. Здавалося, що він сперечається, а іноді спілкувався крізь зуби.