— Ні, — прошепотіла я.
Все я неправильно зрозуміла. Йому байдуже було до дитини. Він хотів позбутися її. Чудова картинка в моїй голові миттю змінилася, потемніла. Моє вродливе немовля плакало, а руки мої були заслабкими, щоб захистити його.
Що ж мені робити? Чи вдасться мені умовити родичів? А якщо ні? Чи цим пояснюється дивна мовчанка Аліси по телефону? Це таке їй було видіння? Едвард і Карлайл вбивають бліде красиве немовля перш, ніж воно народилося…
— Ні, — прошепотіла я, і голос мій був твердий. Цього не буде. Я цього не дозволю.
Здалеку вчулося, як Едвард балакає по-португальському. Знову сперечається. Звуки наблизилися, і я почула роздратоване буркотіння. Потім зазвучав інший голос, тихий і боязкий. Жіночий голос.
Едвард зайшов до кухні, ведучи за собою жінку, й попрямував просто до мене. Він стер сльози з моїх щік і крізь твердо стяті вуста прошепотів мені на вухо:
— Вона конче хотіла зоставити нам харчі, які привезла, вона приготувала обід, — (якби він не був таким напруженим, таким сердитим, певна, він закотив би очі). — Але то відмовка, бо насправді вона хоче переконатися, що я не вбив тебе, — наприкінці голос його став холодним як лід.
Каура нервово прослизнула в двері з накритим тарелем у руках. Якби я знала португальську, чи якби хоч іспанська моя не була такою примітивною, я би спробувала подякувати цій жінці, яка наважилася розсердити вурдалака, хвилюючись за мене.
Очі її перебігали з мене на Едварда і назад. Я бачила, що вона оцінює колір мого обличчя, сльози в очах. Пробурмотівши щось, чого я не зрозуміла, вона поставила таріль на стіл.
Едвард щось кинув у відповідь — я ще ніколи не чула, щоб він говорив так грубо. Вона повернулася, щоб іти геть, і сплеск її довгої спідниці сколихнув хвилю запахів їжі. Міцних запахів — цибулі та риби. Я затисла рот і рвонула до кухонної раковини. Я відчула Едвардову руку в себе на чолі й крізь шум у вухах почула його заспокійливе бурмотіння. На секунду його рука зникла, і долинув стукіт зачиненого холодильника. На щастя, разом зі звуком зник і запах, а Едвардові руки знову холодили моє обличчя. Швидко все минулося.
Я сполоснула рот під краном, а він збоку гладив мою щоку.
У нутрі дехто мене легенько й очікувально штовхнув.
Усе гаразд. З нами все гаразд, подумки мовила я до нього.
Едвард розвернув мене, пригорнув. Я схилила голову йому на плече. Руки мої інстинктивно притислися до живота.
Хтось голосно хапнув ротом повітря, і я глянула вгору.
Жінка ще й досі була тут, так і вагалася в дверях і простягала руки, наче хотіла допомогти. Очі її застигли на мої долонях, вони щирилися від потрясіння. Рот її розтулився.
А тоді Едвард теж гучно хапнув ротом повітря, миттю обернувся до жінки, водночас ховаючи мене в себе за спиною. Однією рукою він обійняв мене, притримуючи позаду.
Зненацька Каура заволала на нього — голосно, злісно, її незрозумілі слова літали кімнатою, мов ножі. Вона здійняла вгору свої крихітні кулачки і зробила два кроки вперед, потрясаючи кулаками в нього перед обличчям. Незважаючи на її лють, в очах очевидно прозирав жах.
Едвард теж ступив до неї, і я стисла його руку, побоюючись за жінку. Та коли він перервав жінчину тираду, голос його здивував мене, особливо зважаючи на те, яким різким він був, коли вона не репетувала на нього. Тепер він був тихий, благальний. І не тільки: тональність його змінилася, він став грудним, на тон нижчим. Не думаю, що зараз він балакав по-португальському.
Якусь мить жінка здивовано витріщалася на нього, а тоді примружилась і прохарчала довге запитання тою ж таки невідомою мовою.
У мене на очах Едвардове обличчя стало сумним і серйозним, він кивнув. Вона відступила на крок і перехрестилася.
Він наблизився до неї, вказуючи в мій бік, а тоді поклав руку мені на щоку. Вона знову сердито відповіла, жести її були звинувачувальними, тицьнула в нього пальцем. Коли вона все сказала, він знову почав умовляти її тихим, наполегливим голосом.
Вираз її обличчя змінився — вона втупилась у нього з очевидним сумнівом, і поки він говорив, погляд її час від часу ковзав по мені. Едвард замовк, а вона, здавалося, про щось міркувала. Переводила очі з мене на нього й назад, а тоді несамохіть зробила крок уперед.
Руками вона прималювала кулю собі до живота. Я зацікавилася — а їхні легенди про хижих кровопивць нічого не говорять про це? Чи не може вона чого-небудь знати про істоту, яка зростає в моєму нутрі?