— Я теж не звертаю ні на кого уваги, Квіле. Не бачу їхніх облич.
Квіл також зітхнув.
Далеко-далеко, що тільки наші з ним чутливі вуха могли це вчути в шумі хвиль, у лісі зірвалося виття.
— Чорт, це Сем, — сказав Квіл. Руки його інстинктивно потяглися вгору, наче він хотів пересвідчитися, що Клара досі в нього на плечах. — Не уявляю, де зараз її мамуся і що робить.
— Я гляну, що там сталося. Якщо треба буде, я тобі повідомлю, — квапливо пробурмотів я, так що слова всі злилися в одне. — Слухай, закинь малу до Клірвотерів. Сью і Біллі наглянуть за нею. Та й, може, вони знають, що відбувається.
— Гаразд. Ну, все, Джейку, тікай.
Я помчав, але не в бік стежки, яка вела крізь живопліт, а навпростець до лісу. Я перестрибнув через дровиняки, що їх наносило водою, тоді продерся крізь шипшину, і все це бігом, не спиняючись. Я відчував, як в очах набрякають сльози, коли мене шпигали колючки, проте не зважав. Всі уколи заживуть, перш ніж я досягну дерев.
Поза крамничкою я скоротив дорогу й помчав. Мені хтось сигналив. Коли я заховався за деревами, то зміг собі дозволити збільшити швидкість, робити величезні стрибки. Якби це хтось побачив, на мене б здивовано витріщалися: нормальні люди так не бігають. Іноді я подумував, що прикольно було б узяти участь у змаганні — скажімо, в Олімпійських іграх чи чомусь такому. Уявляю собі обличчя зірок спорту, коли б я зі свистом обігнав їх. Тільки я був певен, що ті всі тести на стероїди, які обов’язкові перед змаганнями, виявлять у моїй крові яку-небудь гидоту.
Коли я нарешті заглибився в ліс, де не було ні доріг, ні будинків, я нагло зупинився та скинув шорти. Швидко і вправно, бо робив це тисячі разів, я скрутив їх і приторочив собі до литки. Я ще зв’язував кінці, коли почалося перевернення. По спині пробіг вогонь, посилаючи спазми в м’язи рук і ніг. Це тривало якусь секунду. Тоді гаряча хвиля прокотилася тілом, і з безгучного мерехтіння постав хтось зовсім інший. Великі лапи важко опустилися на землю, я потягнувся, випростуючи спину.
Коли вдавалося так зосередитися, перевернення відбувалося легко. Тепер мені не бракувало темпераменту. Хіба що часом він був загарячий.
На якусь мить у голові сплив спогад про жахливий момент під час тої пародії на весілля. Мене так переповнювала лють, що тіло перестало слухатися. Я був у пастці, я палав і трусився, але не міг здійснити перевернення, щоб убити чудовисько, яке стояло за кілька кроків од мене. Кортіло вбити його. Боявся зачепити її. Друзі стояли на заваді. А далі, коли мені нарешті вдалося набути потрібної подоби, я отримав наказ альфа-самця. Веління Вожака. Якби тоді вночі були тільки Ембрі та Квіл, якби не було Сема… чи стало б мені духу вбити убивцю?
Нестерпно, коли Сем вимагає дотримання закону. Ненавиджу, коли в мене немає вибору. Коли я маю підкорятися.
Раптом я збагнув, що не сам. Що в моїх думках хтось є.
Весь час занурений у себе, — подумала Лі.
Краще це, ніж лицемірство, — відповів я подумки.
Браття, не досить? — мовив до нас Сем.
Ми замовкли, я тільки відчув, як Лі поморщилася на слові «браття». Які ми ніжні!
Сем удав, що нічого не помітив.
Де Квіл і Джаред?
Квіл із Кларою. Він відведе її до Клірвотерів.
Джаред збирався до Кім, — подумав Ембрі. — Дуже імовірно, що він тебе просто не почув.
Зграєю прокотилося буркотіння. Я заричав разом з усіма. Коли нарешті з’явиться Джаред, понад усякий сумнів, від і далі думками буде з Кім. А нікому не хотілося слухати, чим вони таким нещодавно займалися.
Сем сів, задерши морду, й тишу пронизало виття. Це був сигнал і водночас наказ.
Зграя зібралася за кілька миль на схід від мене. Крізь густий ліс я погнав до них. І Лі, і Ембрі, і Пол — всі прямували на заклик. Лі бігла найближче до мене, я навіть чув її стрибки неподалік у лісі. Ми мчали паралельно, бо обоє не хотіли дочасно перетинатися.
Що ж, ми не чекатимемо на нього весь день. Йому доведеться наздоганяти нас.
Що сталося, шефе? — поцікавився Пол.
Треба побалакати. Дещо трапилося.
Я відчув, що Семові думки крутилися довкола мене — й не тільки Семові, а й думки Сета, Коліна, Бреді. Колін та Бреді, молодняк у зграї, сьогодні чатували разом із Семом, тож вони знали те саме, що знав він. Але як сталося, що й Сет уже разом із ними і в курсі справи? Сьогодні-бо не його черга.
Сете, скажи всім, що ти чув.
Я поквапився, сподіваючись якнайшвидше дістатися місця збору. Чув, що й Лі побігла хутчіш. Вона ненавиділа пасти задніх. Вона завжди хотіла довести, що найпрудкіша.