Джейкобе! — застеріг мене Сем. — Сете, стули писок на хвилю.
Сет кивнув великою головою.
Чорт забирай, що я проґавив? — подумки вклинився Квіл. Він на всіх парах нісся до місця збору. — Чув, що Чарлі дзвонив…
Ми готуємося до наступу, — відповів я. — Може, ти забіжиш до Кім і зубами витягнеш Джареда? Нам зараз знадобиться кожен.
Квіле, прямуй до нас, — звелів Сем. — Ми ще нічого не вирішили.
Я загарчав.
Джейкобе, мій обов’язок чинити якнайкраще для зграї. Я маю обирати те, що найліпше захистить вас усіх. Часи змінилися з тих пір, як наші пращури уклали угоду. Я… щиро кажучи, я не вірю, що Каллени становлять для нас загрозу. І ми всі знаємо, що тепер вони тут надовго не затримаються. Безперечно, тільки-но вони все владнають, то випаруються. І ми знову заживемо нормально.
Нормально?
Якщо ми кинемо їм виклик, Джейкобе, вони захищатимуться, і захищатимуться добре.
Ти злякався?
А ти ладен утратити брата? — Сем помовчав. — Чи сестру? — докинув він навздогін.
Я не боюся померти.
Я певен, Джейкобе. Саме тому я в першу чергу й вислухав твою думку з цього приводу.
Я втупився в його чорні очі. То ти збираєшся шанувати угоду, укладену нашими пращурами?
Я шаную нашу зграю. І чиню так, як для неї найкраще.
Боягуз.
Він напружився й вищирив зуби.
Досить, Джейкобе. Твою пропозицію не підтримали, — подумки голос Сема змінився — у ньому з’явився якийсь додатковий відтінок, якого я ніколи не міг ослухатися. Це був голос Вожака. Він поглядом зустрівся з кожним вовком у зграї.
Зграя не нападатиме на Калленів, якщо вони нас не спровокують. Дух угоди збережено. Бо вони не становлять загрози ні для нас, ні для людей у Форксі. Белла Свон зробила виважений вибір, тож ми не каратимемо своїх недавніх союзників за її власний вибір.
Атож, атож, — гаряче подумав Сет.
Здається, я звелів тобі стулити писок, Сете.
Ой! Вибач, Семе.
Джейкобе, а куди це ти зібрався?
Я вийшов із кола, прямуючи на захід, щоб нарешті обернутися до нього спиною. Хочу попрощатися з батьком. Очевидячки, мені не варто було тут так надовго затримуватися.
Джейку, тільки не це знову!
Помовч, Сете! — воднораз вигукнуло кілька голосів.
Я не хочу, щоб ти йшов від нас, — мовив до мене Сем — подумки його голос звучав м’якше, ніж перед тим.
То примусь мене зостатися, Семе. Забери мою волю. Зроби з мене раба.
Ти знаєш, що я цього не робитиму.
То й нема про що говорити.
І я побіг від них, женучи геть думки про те, що ж буде далі. Натомість я зосередився на спогадах про ті місяці, які провів у шкурі вовка, щоб усе людське витекло з мене, щоб у мені звір узяв гору над людиною. Жити в цю мить; їсти, коли голодний; спати, коли змучишся; пити, коли пече спрага; і бігти — бігти заради бігу. Прості потреби, просте забезпечення потреб. Простий біль, із яким легко боротися. Біль від голоду. Біль від холодного льоду під лапами. Біль від подертих кігтів, коли обід чинить опір. І кожному болю можна легко покласти край — зробити просту дію, яка приспить біль.
Це не те що бути людиною.
Та коли я наблизився до свого дому, то знову перекинувся на людську свою подобу. Мені слід було поміркувати на самоті.
Я розкрутив шорти й натягнув їх на бігу, наближаючись до будинку.
Мені вдалося. Я приховав свої справжні думки, і тепер для Сема запізно зупиняти мене. Зараз він уже не зможе мене почути.
Сем ухвалив дуже чітке рішення. Зграя не нападатиме на Калленів. О’кей.
Але він нічого не згадав про напад поодинці.
Сьогодні зграя ні на кого не нападатиме.
Тільки я сам.
РОЗДІЛ 9. ПРОКЛЯТТЯ! ХТО Ж ЗНАВ, ЩО БУДЕ ТАК
Насправді в мої плани не входило прощатися з батьком.
Урешті-решт, один дзвінок Сему — і кінець грі. Вони відріжуть мене від світу, змусять скоритися. Можливо, спровокують мене, навіть ранять — змусять мене вчинити дурницю, щоб Сем зміг застосувати владу вожака.
Але Біллі вже чекав на мене, знаючи, що я на межі. Він був надворі, сидів у своєму інвалідному візку, втупившись саме в ту точку, де я мав виринути з лісу. Я бачив, що він прорахував мою траєкторію — мимо будинку й просто в гараж.