Спершу лють їхня була якоюсь неусвідомленою, і мені здалося, що люті вони на мене. Проте в мене самого таке коїлося в голові, що мені було байдуже. Хай чинять зі мною, як знають, за те, що я обійшов закон.
Але незабаром із каші почала вибудовуватися зрозуміла картинка.
Як таке може бути? Що це може означати? Що ж то буде?
Небезпечно. Неправильно. Загрозливо.
Неприродно. Це якесь чудовисько. Якась потвора.
Ми не можемо цього допустити.
Тепер зграя гасала синхронно, думала синхронно — всі, крім мене та ще декого. Я сів поряд із цим братом, але в голові в мене так крутилося, що я не міг поглянути ні очима, ні внутрішнім зором, аби дізнатися, хто ж це був; а зграя кружляла навколо нас двох.
В угоді про це нічого немає.
Це все ставить під загрозу.
Я намагався розрізнити це кружляння голосів, намагався прослідкувати спіраль думок, аби збагнути, до чого все ведеться, але не бачив жодного сенсу. Картинки, що зринали в їхніх головах, були моїми картинками — найгіршими з них. Синці на Беллі, Едвардове палаюче обличчя.
Вони теж бояться.
Але ж нічого не діють.
Вони захищатимуть Беллу Свон.
Але нас це не повинно обходити.
Безпека наших родин, безпека всіх навкруги набагато важливіша, ніж одна людська істота.
Якщо вони не вб’ють оте, змушені будемо ми.
Захистити плем’я.
Захистити родини.
Треба вбити оте, перш ніж буде запізно.
Ще одна картинка з моєї пам’яті, цього разу Едвардові слова: Воно росте. Жваво.
Я спробував зосередитися, щоб розрізнити окремі голоси.
Ми не можемо гаяти час, — подумав Джаред.
Але це означатиме війну, — застеріг Ембрі. — Жорстоку.
Ми готові, — наполягав Пол.
Маємо заскочити їх зненацька, — міркував Сем.
Якщо ми захопимо їх поодинці, то зможемо впоратися з ними по одному. Це збільшить наші шанси на перемогу, — думав Джаред, який уже вибудовував стратегію.
Я потрусив головою, повільно зводячись на ноги. Мене хитало — наче від бігу вовків по колу в мене паморочилось у голові. Вовк поряд зі мною також звівся на рівні ноги. Плече його притислося до мого, підтримуючи мене.
Стривайте, — подумав я.
Кружляння зупинилося на мить, але одразу ж знову відновилося.
Часу немає, — мовив Сем.
Але… що ви собі думаєте? Сьогодні ви не схотіли воювати з ними, хоча вони порушили угоду. А тепер плануєте напад, хоча угода й досі непорушна?
Цього наша угода не передбачала, — мовив Сем. — Це загроза всім людям в околиці. Ми не знаємо, яку саме істоту виростили Каллени, проте відаємо, що вона міцна й швидко росте. І буде замалою, щоб дотримуватися будь-яких угод. Пам’ятаєш перволітків-вурдалаків, із якими ми воювали? Дикі, люті, неможливо було ні достукатися до їхнього глузду, ні приборкати їх. Уяви собі такого монстра, якого ще й захищатимуть Каллени.
Ми не знаємо… — спробував заперечити я.
Ми справді не знаємо, — погодився Сем. — І в цьому разі ми не маємо права ризикувати з цим невідомим. Ми можемо дозволити Калленам існувати, тільки якщо будемо цілком певні, що їм можна довіряти, що вони не завдадуть клопоту. А оцьому… йому не можна довіряти.
Їм воно не подобається так само, як і нам.
Сем вихопив із моїх спогадів обличчя Розалії, її захисну позу — щоб усі побачили.
Дехто ладен боротися за оте, навіть не відаючи, що то є.
Та то просто немовля, чорт забирай!
Немовлям воно буде недовго, — прошепотіла Лі.
Джейку, друже, у нас великі проблеми, — мовив Квіл. — І їх не можна просто проігнорувати.
Ми роздуваємо з мухи слона, — заперечив я. — Зараз під загрозою хіба що Белла.
То її власний вибір, — зауважив Сем. — Але цього разу її вибір окошиться на нас усіх.
Я так не вважаю.
Ми не можемо ризикувати. Ми не дозволимо, щоб кровопивця полював у наших краях.
То звеліть їм забиратися, — мовив вовк, що був на моєму боці. То був Сет — ну звісно!
Щоб перекинути біду на інших? Коли кровопивці заходять на наші землі, ми вбиваємо їх незалежно від того, де вони полюють. Ми захищаємо всіх, кого можемо.