Останні кілька тижнів Рене на диво активно занурилась у весільні плани. Годинами вона висіла на телефоні, балакаючи з Едвардовою матір’ю Есме — тут і мови не могло бути про те, щоб свати не помирилися. Рене просто обожнювала Есме — та зрештою, як іще можна було ставитися до моєї чудової майбутньої свекрухи?
Мене звільнили від багатьох клопотів. Едвардова та моя родини давали раду з весільними турботами разом, тож мені не доводилося ні думати про це, ні тим паче щось робити.
Чарлі, звісно, шаленів, але мене радувало, що шаленіє він зовсім не через мене. Винуватицею була Рене. Він сподівався, що вона задасть мені перцю. А що тепер він міг вдіяти, коли головна його погроза — все розповісти мамі — нікого вже не лякала? Він не мав козирів і добре це усвідомлював. Отож і крутився по хаті, бурмочучи собі під ніс щось про те, що не можна довіряти нікому в світі…
— Тату? — покликала я, розчиняючи двері. — Я вдома.
— Стривай, Белло, постій там, де стоїш.
— Га? — перепитала я, автоматично зупиняючись.
— Секундочку!.. Ай! Боляче, Алісо!
— Вибачте, Чарлі, — відгукнувся захеканий голос Аліси. — А так?
— У мене кров!
— Нема тут нічого. Навіть шкіру не подряпала — будьте певні.
— Що там відбувається? — настійливо запитала я, вагаючись біля дверей.
— Ще тридцять секунд, будь ласка, Белло, — мовила Аліса до мене. — І твоя терплячість буде винагороджена.
— Гм, — докинув Чарлі.
Я нетерпеливо притопувала ногою, рахуючи кожен удар. Ще я не дорахувала до тридцятьох, Аліса гукнула:
— О’кей, Белло, можеш заходити.
Ступаючи обережно, я завернула за ріг і опинилась у вітальні.
— О, — фиркнула я, — о! Тату! А тобі не здається, що вигляд ти маєш…
— Дурнуватий? — докінчив за мене Чарлі.
— Я хотіла сказати — франтуватий.
Чарлі почервонів. Аліса взяла його за лікоть і змусила повільно розвернутися, щоб показати світло-сірий смокінг зусібіч.
— Алісо, припини, я видаюся повним ідіотом.
— Ніхто з тих, кого вдягала я, ніколи не видавався ідіотом.
— Вона має рацію, тату. У тебе фантастичний вигляд! А з якої оказії?
Аліса закотила очі.
— Остання примірка. І для тебе теж.
І тоді я нарешті відірвала очі від напрочуд елегантного Чарлі й побачила застрашливих розмірів білий мішок для одягу, який охайно поклали на канапі.
— А-а-а…
— Піднімайся у свій щасливий куточок, Белло. Це не забере багато часу.
Я глибоко зітхнула й заплющила очі. Отак із заплющеними очима я подибала сходами нагору до своєї кімнати. Там я роздягнулася до білизни й стала, розвівши руки в боки.
— Можна подумати, що я тут заганяю бамбукові скіпки тобі під нігті, — пробурмотіла Аліса, заходячи до кімнати слідом за мною.
Я не звертала уваги. Я була у своєму щасливому куточку.
У моєму щасливому куточку гармидер, пов’язаний із весіллям, давно закінчився. Без моєї участі. Все було зроблено й забуто.
У моєму щасливому куточку ми з Едвардом були на самоті. Декорації постійно мінялися — з туманного лісу перетворювалися на хмарне місто, а тоді на полярну ніч, — бо Едвард тримав у секреті місце, де ми збиралися провести медовий місяць, щоб зробити мені сюрприз. Але мене найменше турбувало питання де.
Ми з Едвардом були разом, я виконала свою частину угоди. Я вийду за нього заміж. Це було найголовніше. Крім того, я прийняла всі його ганебні подарунки та вступила до Дартмутського коледжу. Отож тепер була його черга.
Перш ніж він перетворить мене на вампіра (це головний пункт угоди), він має виконати ще одну умову.
В Едварда була досить нав’язлива стурбованість стосовно того, що я незабаром утрачу людські переваги, а він не хотів би, аби я жаліла про деякі речі. Більшість із них (як випускний бал, наприклад), я вважала цілковитою дурницею, щоб про них шкодувати. Тільки одна людська перевага була варта того, аби жаліти про її втрату. І саме цю перевагу, Едвард волів би, щоб я чимшвидше викинула з голови.
Ось у чому була справа. Я погано уявляла собі, якою буду, коли перестану бути людиною. Я на власні очі бачила перволітків-вампірів, наслухалася безліч історій про важкі часи «дитинства» від своєї майбутньої родини. Кілька років мною керуватиме спрага. Мине чимало часу, перш ніж я знову стану собою. І навіть коли я знову отримаю контроль над власним тілом, я вже ніколи не почуватимуся точно так, як зараз.
Людиною… і шалено закоханою.